Главная > Новини / Аналітика > Михайло Поживанов та Юрій Работін – роздуми про рік минаючий
Михайло Поживанов та Юрій Работін – роздуми про рік минаючий25-12-2024, 10:00 |
Юрій Работін представив гостя: «Мені надзвичайно приємно вітати сьогодні в офісі Національної спілки журналістів, і особливо – привітати Михайла Поживанова, народного депутата чотирьох скликань Верховної Ради України, колишнього мера Маріуполя, колишнього заступника мера міста Київ та замміністра економіки. Крім того, він є головою фундації "Магдебурзьке право", яку очолює вже багато років. Також, Михайло Поживанов є одним із фундаторів газети "День", що отримала нещодавно високу нагороду. І ми, звісно, не можемо оминути цей важливий момент, адже нагородження премією – це не тільки висока оцінка, але й визнання заслуг».
Новорічний період завжди дає нам можливість підсумувати рік. Хочеться подякувати за той шлях, який ми всі пройшли разом. Як народний депутат, а також як митець і художник, Михайло Поживанов доклав чимало зусиль, щоб творити зміни. Це визнання і підтримка, зокрема, в його обранні на посаду заступника голови Спілки художників України – справжня нагорода, яка засвідчує повагу до його творчості та діяльності. Цей рік, незважаючи на всі труднощі, приніс нам й важливі досягнення. Ми успішно провели 25-й загальнонаціональний конкурс "Українська мова – мова єднання", що став важливим показником нашої культурної єдності та мовного відродження. Це також заслуга наших митців, які через свої роботи зберігають пам'ять про минуле і ведуть нас до майбутнього. Як приклад, можна згадати книгу "Євген Чикаленко", що вийшла нещодавно. Вже десь близько 30 робіт на надійшло на форум 2025 року, вже на 26-й конкурс «Українська мова – мова єднання». Хочу представити чудову книгу «Євген Чикаленко» я ще в суботу їздив в мандрівку на малу батьківщину Євгена Чикаленко - людина магніт! Пані Людмила Вовк, авторка цієї книги - гарну книжку зробила! Євген Чикаленко був справжній меценат, який вірив у Україну і підтримував культурну спадщину, є прикладом для багатьох із нас. Водночас, ми не можемо забути про проблеми, які виникли у цьому році. Дійсно, багато питань лишилися невирішеними, як в економічній, так і в культурній сферах. Я не можу не згадати про нові хвилі розколу, що виникають у суспільстві, коли нація знову розхитується через певні політичні рішення. Проблеми, які виникли у 2024 році, мають бути вирішені в наступному, і, без сумніву, важливим етапом буде згуртованість і єдність нашого народу. Михайле, ви багато робите для підтримки не тільки культури, а й для розвитку економіки та соціальних ініціатив. Ваша підтримка у вигляді допомоги для дітей, медиків та Збройних сил України – це реальний вклад у перемогу. Ваша робота також охоплює багато напрямків, від підтримки науковців до активної діяльності в культурній сфері, що, на жаль, не завжди отримує належну увагу в нашому уряді. Як ви це робите? Це не тільки ваша політична діяльність, але й особиста відповідальність перед тими, хто потребує допомоги. Наприклад, питання зарплат у сфері освіти та культури, де педагогічні працівники отримують дуже низьку оплату праці, в той час як вищі посадовці отримують мільйони. Це несправедливо, і ми маємо звернути на це увагу. Незважаючи на труднощі, я впевнений, що разом ми зможемо подолати всі проблеми, адже наша сила в єдності. Важливо, щоб влада чула людей і працювала на благо всієї нації. У наступному році ми повинні вирішити не лише політичні питання, але й допомогти розвивати країну в усіх аспектах. Зараз іде війна і ХХІ сторіччя не додає їй більшої цивілізованості, наведу такий приклад. У 2010 році я опинився на великому металургійному форумі в Австрії, де однією з тем була історія компанії «Krupp», відомого німецького металургійного концерну. В рамках презентації показали відео, яке розповідало про один з найважливіших періодів у житті компанії — 1942-1943 роки. Тоді, під час Другої світової війни, Гітлер ухвалив рішення передати компанії «Krupp» два металургійні комбінати в окупованому Маріуполі безкоштовно. Це було вражаюче відкриття для мене, оскільки в Україні поширеною є інша версія: що після війни обладнання було вивезене, а на місці комбінатів залишилася пустка. З того, що я побачив на форумі, стало очевидно, що Маріуполь у 1942-43 роках виглядав зовсім по-іншому. Комбінати працювали, а центральна частина міста була не зруйнована, хоча вивіски були двомовними — на німецькій та українській мовах. Це було цікаво для мене з історичної точки зору, адже те, що я бачив в архівних кадрах, сильно контрастує з тим, що сталося з містом після 2022 року, коли центральна частина Маріуполя була майже повністю знищена. Це руйнування викликає багато запитань. Я часто згадую, як зберіглася центральна частина міст, окупованих румунами під час Другої світової. Хоча і там були бомбардування, центральні райони залишались в основному неушкодженими. А зараз, після останніх подій в Україні, ми бачимо, як одним ударом знищується не тільки інфраструктура, а й культурна спадщина — зруйновано церкви, пам'ятки, історичні будівлі, навіть об'єкти ЮНЕСКО.
Це варварство, яке я бачу нині, змушує замислитися: чому так? Чому в цих ситуаціях не залишається навіть найменших ознак цивілізованості? І ще важливіше — що ми, як суспільство, повинні винести з цього досвіду? Те, що я пережив під час війни, нагадує мені мій досвід у Югославії наприкінці 90-х, коли я був у складі миротворчої місії на території Косово. Тоді, після численних боїв і зруйнованих міст, залишалися глибокі рани, які важко загоїти навіть через багато років. Повернувшись із Югославії, я зрозумів, що події на Балканах — це лише початок того, що могло б статися в інших частинах Європи, якщо не зробити висновків з історії. Те, що відбувається сьогодні в Україні, може мати дуже серйозні наслідки, якщо ми не будемо обережні. Ментально ми всі змінюємось, і це видно навіть у тих, хто пережив найтяжчі моменти війни. Я знаю багато людей, які виїхали з окупованих територій, і для багатьох з них повернення додому вже не буде таким, як раніше. Сім'ї, які залишили свої домівки, більше не відчувають себе втраченими, а відчувають лише біль втрати і необхідність починати нове життя. І хоча багато хто вірить, що все можна відбудувати, не всі розуміють, наскільки глибокими будуть ці наслідки. Вибудовувати майбутнє України не буде легко. Важливо, щоб наш уряд розумів масштаби змін і працював над тим, щоб допомогти людям, які залишили свої домівки і змушені починати все з нуля. Вже зараз ми бачимо, як важко знаходити фахівців для відновлення економіки. У багатьох місцях, навіть таких як вчителі або інженери, є величезна потреба, але кількість людей, готових працювати, значно зменшилась через міграцію. Давайте разом йти до перемоги, долати всі труднощі та прагнути до змін на краще. Слава Україні! Вернуться назад |