Михайло Поживанов про мир, вторинний PR та стратегічну безпорадність влади

Юрій Работін представив свого гостя Михайла Поживанова:

«Мені дуже приємно вітати в офісі Національної спілки журналістів мого друга, колегу по творчому цеху — і художників, і журналістів, і письменників — Михайла Поживанова. Це народний депутат чотирьох скликань Верховної Ради України, один із керівників Фундації Магдебурзького Права, яка опікується захистом прав українців у всьому світі», - сказав він.

Я пропоную розпочати нашу зустріч хвилиною мовчання — вшануймо пам’ять загиблих колег і друзів, наших захісників.

...Хвилина мовчання...

Дякую. Прошу сідати.

Пане Михайле, уже четвертий місяць 2025 року, уся країна — як і світ — чекає, коли закінчиться війна. І від наших урядовців, і від європейських лідерів, і від Сполучених Штатів. Мені приємно, що навіть такі видання, як україно-німецький журнал "Амбасадор", що виходить в Німеччині й Одесі, пишуть про це. Люди чекають. З вашої точки зору, як очільника Фундації Магдебурзьке право, чого нам очікувати? І, звичайно, хочеться одразу привітати всіх із Великоднем — були ці 30 годин перемир’я, хоч трохи, але…

Михайло Поживанов:

Так, всі ми чекаємо миру. Це вже майже четвертий рік повномасштабної фази — 1152 дні. А якщо рахувати з 2014-го — вже 11 років війни.

Сьогодні важко сказати, коли це все закінчиться. Але я переконаний — більшість українців чекають саме переможного миру. Бо коли хтось каже: "Забутьте про Крим", — це не просто слова. Це 70 тисяч квадратних кілометрів окупованої території. Це десятки тисяч загиблих. Це мільйони людей, які залишили свої домівки, втратили житло, бізнес, творчі майстерні...

І сьогодні ми практично не чуємо розмов про це з боку влади.

Повертаючись до відповідальності:

Хто довів до такого стану і армію, і країну? Мінські угоди свого часу — я не скажу, що це було ідеально, але якщо порівнювати з тим, що маємо сьогодні, то вони виглядали б вигідніше. І Порошенко, і Зеленський — обидва не зробили достатньо, щоб уникнути цієї війни.

Я не часто погоджуюсь із Трампом, але коли він каже, що провина на Байденові, — тут є і критика Зеленському. Бо треба було зробити все, щоб війни не сталося.

Зараз що ми бачимо?

Нам знову кажуть: "Жодного НАТО, забутьте". Але ж це вже зрада. І якщо оцінювати далекоглядність наших президентів і урядів — висновки сумні.

Конституція сьогодні, по суті, не діє. Президент сам зізнається: у нього кілька менеджерів — і цього достатньо. Ані уряд, ані Верховна Рада не виконують свої функції. Реальних звітів уряду ми давно не чули. Стефанчук може просто закрити засідання й не поставити важливий законопроєкт на голосування.

Особисто я пам’ятаю, як ми билися в парламенті за кожну позицію.

Так, були сварки, були й бійки — але була демократія. А сьогодні депутати просто тиснуть кнопку, як їм скажуть. Все, жодної дискусії.

І навіть колишній депутат — я чотири скликання працював, — сьогодні не може зайти в кулуари, як раніше. Журналістів майже немає. Повністю зруйнована комунікація.

Тому я скажу відверто:

Ми повинні мати чітку відповідь — чи задоволені ми тим "миром", який нам нав’язують. Чи можна зрадити все, за що загинули наші люди?

Бо зараз — тільки піар. Я це бачу скрізь. Коли навіть про перемир’я оголошують — а військові на місцях нічого про це не знають. І виходить сором. Я завжди намагався діяти, а не піаритись.

Маріупольці пам’ятають — я був міським головою у 1994–1998 роках. І коли сьогодні вони підходять у Києві, в Одесі, у Львові — дякують, кажуть: "Ми пам’ятаємо". А коли питаю: "А як вам зараз?" — вони опускають очі.

Де допомога? Де житло? Де робота? Тільки піар. А реальної підтримки немає.

У моєму офісі на минулому тижні були маріупольці — з хабу, з бригади.

Ми передали гуманітарний вантаж. І я дякую всім — і австрійсько-українському товариству у Відні, і Caritas, і друзям у Чехії, Польщі, Німеччині — всі долучаються.

Ми їздили й у Херсон, і в Миколаїв, і в Очаків. Допомагали ЗСУ, лікарням, звичайним людям.

І я щиро хочу одного — миру.

Але такого миру, де нація зможе розвиватись. З гарантіями. І з планом на майбутнє.

Бо я боюсь, що коли хлопці повернуться з фронту, то буде одне одному закидати: "Я воював, а ти відсиджувався". Цього не можна допустити. Це розірве суспільство зсередини. Сьогодні найбільша довіра в країні — до міських голів.

Бо вони тут. Вони з людьми. Вони на передовій. Подивіться на Терехова, Труханова, Філатова — вони кожного дня працюють. А хто реально все робить? Міські служби. І люди це бачать.

Пане Михайле, ви їдете на засідання вашої ветеранської депутатської групи, в її складі багато відомих та поважних людей. Скажіть вас влада чує?

Скажу чесно — важко. Асоціації вже майже 30 років, незалежності — 34. Але треба робити те, що можеш. Навіть якщо не чують. Головне — не зраджувати себе і своїх людей. Будемо працювати надалі…