Версия для печати > Михайло Поживанов та його «Калейдоскоп життя»: відкрита унікальна виставка в Одесі

У художньому просторі Одеси відбулося яскраве культурне явище — відкриття персональної виставки Михайла Поживанова «Калейдоскоп життя». Цей захід зібрав представників мистецької, наукової та громадської спільноти, що засвідчило масштаб і значущість події.

Відкриття виставки: вітальні слова від колег і друзів

Зі вступним словом звернувся до присутніх народний художник України, Голова Одеської обласної організації Національної спілки художників України Анатолій Горбенко. Він підкреслив багатогранність постаті Михайла Поживанова — як державного діяча, науковця, галериста та, передусім, художника.

«Це вже друга виставка Михайла Олександровича в Одесі. Він щиро любить це місто, цінує його, і ми, одесити, відповідаємо йому взаємністю», — зазначив Анатолій Горбенко.

Він також висловив сподівання, що Поживанов і надалі буде пов’язаний з Одесою, не лише творчо, а й особисто, адже місто вже стало частиною його внутрішнього світу.

Мистецтво як віддзеркалення душі

Голова Національної спілки художників України Костянтин Чернявський, у своєму виступі, охарактеризував творчість Михайла Поживанова як емоційно насичену і глибоку:

«Назва виставки — "Калейдоскоп життя" — абсолютно точно передає багатогранну суть митця. Його картини — це емоції, колір, композиція і душа. Він — людина-душа, і це передається у кожному його творі», — підкреслив Костянтин Чернявський.

Присутній на заході секретар Одесько-Балтської єпархії Православної Церкви України Теодор Оробець звернувся до присутніх із такими словами:

— Всечесні отці, дорогі брати і сестри, шановний пане Михайле! Для нас велика честь і щира радість бути присутніми на цьому зібранні серед добірного товариства — представників одеської творчої спільноти.

Тих, хто вміє висловлювати свої думки не лише словами, а й через пісню, літературний твір чи художнє полотно, ми називаємо творчими людьми. У Церкві ж кажуть: це люди, які мають Божий дар. І надзвичайно важливо не приховати цей дар, не «сховати його під подушку».

Бо сам Ісус Христос у Євангелії розповідав притчу про таланти: одному дав один, іншому — два, ще комусь — п’ять чи десять. І той, хто мав більше, примножив їх і, коли прийшов господар, сказав: «Господи, ось те, що ти мені дав, і ось — прибуток, те, що я примножив». Так, як роблять і ті, хто зібрався сьогодні.

А був і такий, хто сказав: «Я знав, що доведеться віддати, тому сховав — ось твоє, діставай з-під подушки». І почув у відповідь: «Лукавий слуго, я дав тобі можливість, а ти її не використав».

Сьогодні, за словами отця Теодора, очевидно, що присутні — це ті, хто використовує свої таланти, примножує їх, ділиться ними з іншими і надихає до цього інших. Він висловив подяку за запрошення й можливість бути частиною цього свята — свята творчості й духовного натхнення.

На завершення Теодор Оробець побажав усім надалі примножувати дари, якими Господь обдарував, ділитися ними з людьми та отримувати благословення на свою працю і добрі справи. Він подякував за зустріч, привітав і побажав Божого благословення.

Секретар Одеської міської ради Ігор Коваль в своєму виступі акцентував на тому, наскільки важливо підтримувати культурне життя в часи викликів і випробувань. Він подякував автору за емоційно насичену експозицію і висловив переконання, що Одеса потребує саме такого інтелектуального та духовного посилення.

«Чудовий привід у нас сьогодні зібратися тут бо ще раз доказуємо що попри всі негаразди Одеса живе, працює, діє і це у всіх напрямках абсолютно. І як порт, і як місто, і як культурний центр нашої країни. Ви цінуєте наше місто, а ми цінуємо вас, трудно щось додати до сказаного, але хочу сказати, що ви чудова людина та чудовий друже і це потрібно цінувати більш ніж наукові відкриття та художні досягнення. Дякуємо за таку чудову виставку, вам требо більше придивлятись до Одеси нам потрібно таке посилення і інтелектуальне і духовне і загально чоловіче», — підкреслив Ігор Коваль.

У відповідь Михайло Поживанов зазначив, що, він добре пам’ятає Ігоря Миколайовича ще як ректора університету, та що до Ігоря Миколайовича у нього саме позитивне ставлення.

Михайло Поживанов наголошує: «недарма люди кажуть, що другий фронт — це культура, це віра. Саме це, разом з освітою, і є тим другим фронтом, який формує суспільство, виховує людей, робить їх сильнішими».

Михайло Поживанов: від політики до живопису

Михайло Поживанов поділився історією свого життєвого та творчого шляху. Від роботи на металургійному комбінаті до високих державних посад, від економічної діяльності до галерейної справи, і нарешті — до живопису. Його досвід у різних сферах лише збагачує його мистецтво.

«Культура, віра й освіта — це той другий фронт, який формує націю», — сказав митець. — «Саме через творчість ми можемо залишити добрі справи наступним поколінням», - зазначив він.

Особливо зворушливим був момент, коли Поживанов згадав про свого сина, який служить у Збройних силах України, та про глибокий зв’язок із Одесою, який став ще міцнішим в останні роки.

Громада — одне ціле: слова підтримки від колег

На відкритті виступив і поет, журналіст, голова обласної організації Національної спілки журналістів України Юрій Работін, який поділився власною поезією про Україну та побажав митцю подальшого натхнення.

Вельмишановний пане Михайле! Ваша постійна небайдужість до долі нашої держави заслуговує на найглибшу повагу. Ви активно підтримуєте і Збройні сили України, і Одеський регіон, і всю країну загалом. Бо для Вас, як і для кожного справжнього патріота, Україна — єдина й неподільна.

Окрема подяка — за сьогоднішню виставку. Це справді значуща подія. Ви — не лише громадський діяч, а й талановитий митець, заступник голови Національної спілки художників України, людина високого творчого духу. Мені щиро приємно, що ваші мистецькі календарі знаходять відгук у серцях людей. Хто знає — можливо, саме завдяки вашим творам хтось уперше візьме пензель до рук і відкриє в собі художника. Щиро дякую Вам за ваші добрі справи, натхнення і щедру душу. Говорю це з повагою і вдячністю!", - зазначив Юрій Работін.

Генеральний директор наукової бібліотеки Ірина Бірюкова передала автору подяку від усього бібліотечного колективу.

«Я щиро вітаю шановного автора. Ми вже мали нагоду зустрітися раніше, і від імені нашого колективу, особливо від чудового відділу мистецтв, який уже оцінив перше видання «10 історій Одеси через життєписи митців», хочу побажати подальших успіхів та подякувати за те, що у своїй роботі зверталися до фондів інституцій національної пам’яті. На звороті книги є сторінка, де перелічені музеї, бібліотеки, архівні інституції — це справді ціно.

Сьогодні говорилося про науку, і я хочу зазначити: саме через такі проєкти стає видимою й важливою наша присутність. Ми готові й надалі надавати матеріали, підтримувати подібні ініціативи, і обов’язково будемо це робити.

Крім того, сьогодні ми отримуємо у фонд нашої бібліотеки каталог виставки, яку маємо радість бачити. Це надзвичайно важливо, адже каталог — це свідок часу. Картина може жити своїм життям у колекції чи в автора, а каталог ми зберігатимемо довічно», — підкреслила Ірина Бірюкова.

Художник Сергій Савченко, який працював над експозицією, зазначив, що спостерігати за еволюцією творчості Поживанова — це честь. Він підкреслив силу і щирість робіт митця, а також його колосальну працездатність:

«Його прорив у живописі — феноменальний. Це справжній дар Божий, який він розкриває і примножує».

Мистецтво як пам’ять, як документ часу

Заключне слово Михайло Поживанов виголосив з глибокою вдячністю до всіх присутніх:

«Незважаючи на тривоги, обстріли, ми з вами тут. Ми живі, ми боремося, ми творимо — і ми переможемо. Дякую вам за підтримку, за присутність, за натхнення».

Михайло Поживанов розповів про свій життєвий шлях: він закінчив металургійний інститут, захистив кандидатську дисертацію та за порадою батька почав працювати на "Азовсталі", де пройшов шлях від робітника до начальника цеху. Згодом його обрали до Верховної Ради, а потім — міським головою Маріуполя. Під час роботи в Асоціації міст познайомився з Едуардом Гурвіцем і часто бував в Одесі. Після початку повномасштабної війни переїхав на Одещину — його син пішов служити в морську піхоту, і він прагнув бути ближче до нього. Врешті оселився в Одесі й назвав цей край своїм. Також Михайло Поживанов презентував свою нову книжку, присвячену художникам Південноукраїнської школи.

З Сергієм ми давно знайомі. Раніше дискутували: чому Костанді створював Південно-російське художнє товариство? Чому вважалося, що це — лише база відпочинку для Петербургу і Москви? Але ж ті, хто тут працювали, прославляли Одесу. Всі з українським корінням. Хтось народився в Харкові, але писав тут.

Я відібрав тих митців, які, на мою думку, є визначними — з ХІХ століття до сьогодення. Це мій суб’єктивний погляд, але ось кого я включив:

Кожен із них — українець до мозку кісток. Вони жили, творили, робили ім’я Одесі. Навіть після революції, коли деякі виїжджали — вони все одно лишались одеситами в душі. Їх пам’ятають, їх твори — знакові.

Михайло Поживанов подякував видавництву Поначовним, Сергію, Надії та всій команді за роботу над книгою, яку вважає дуже вдалою, хоч і тривалою за виданням. Особливо відзначив присутніх, які попри повітряну тривогу й вибухи прийшли на презентацію. З гумором згадав, як саме під час візиту до Спілки художників почалась тривога і пролунали гучні вибухи. Подякував усім за присутність, запросив до спілкування й пообіцяв підписати книжки.

Анатоій Горбенко підводячи межу під урочистою частиною відкриття виставки сказав наступні напутні слова: «Михайле Олександровичу, ти вибрав той шлях, який відповідає твоїй душі й серцю. Вірю, що твої найкращі творчі роботи — ще попереду. Ти — загартована людина, яка пройшла і через сталь, і через "Азовсталь". Ми з тобою ще не раз зустрінемось — і в Києві, і тут. Тож — наснаги, витримки, сили і довгих років творчості! Браво!»

Відкриття виставки супроводжувалося дружнім спілкуванням, підписанням каталогів та примірників щойно виданої книжки активним обговоренням ідей для майбутніх проєктів.

"Калейдоскоп життя" — це не просто виставка. Це діалог митця з країною, із часом, із людьми. Це ще одне свідчення того, що мистецтво — це пам’ять, що надихає, формує і зцілює.