«Орфей та Еврідіка» знову підкорила серця одеситів

У неділю, 10 листопада, під величними склепіннями Одеської кірхи Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України знову ожила легенда про кохання, сильніше за смерть. Опера Крістофа Віллібальда Глюка «Орфей та Еврідіка» пролунала вдруге — на численні прохання публіки, яка не забула магію попереднього виконання. І цього разу — емоційний резонанс був ще потужнішим.

З перших звуків музика перенесла слухачів у світ античного міфу, де любов долає темряву, а людський голос стає молитвою до вічності. Особливу атмосферу створило незвичайне режисерське рішення: солісти співали з різних куточків храму, наче їхні голоси вели між собою діалог крізь простір і час. Клавесин і флейта — вишуканий ансамбль, що поєднав ніжність і драму, створюючи ідеальний фон для голосів.

У програмі взяли участь видатні митці: заслужена артистка України, солістка Одеської національної опери Юлія Терещук (сопрано), лауреат міжнародних конкурсів, баритон Богдан Панченко, артист оркестру Одеської опери Павло Доронін (флейта) та лауреатка міжнародних конкурсів, органістка собору Святого Павла Вероніка Струк, яка цього разу майстерно виконала партію на клавесині.

Бездоганно вела концерт відома музикознавиця, лекторка Одеської обласної філармонії ім. Давида Ойстраха Ельвіра Паламарчук — її слово, як і музика, наповнювало простір глибиною і світлом.

Після фінальних акордів у залі панувала тиша — та особлива, урочиста пауза, коли серця ще не відпустили почуте. А потім — довгі овації, вигуки «браво!» Глядачі не відпускали артистів. Зворушливою стала мить, коли до артистів вибігли сини Богдана Панченка — привітати тата з блискучим виступом.

Серед слухачів були й почесні гості — громада Святого Петра з села Новоградківки Одеської області на чолі із пастором Олександром Гроссом. Після завершення вистави вони із задоволенням зробили спільне фото з улюбленими виконавцями — на згадку про цей вечір, що став справжнім святом музики, віри й людських почуттів.

Це було не просто виконання опери — це була молитва мистецтва, де кожен звук ніс у собі любов, надію і світло. І знову Одеса переконалася: під склепіннями кірхи Святого Павла жива класика надихає й об’єднує серця.