Молитва за єдність України

22 січня Україна відзначає День Соборності — свято, що нагадує: держава сильна тоді, коли народ єдиний. У час повномасштабної війни цей день набуває особливого, глибоко духовного змісту. Масштабні урочистості поступилися місцем внутрішньому єднанню, взаємній підтримці, волонтерству та спільній молитві за мир, перемогу й майбутнє країни.

Традиційно до Дня Соборності у багатьох храмах України відбуваються урочисті Богослужіння, молебні та літії за єдність держави й українського народу. Ця практика має історичне коріння — ще від часу проголошення Акта Злуки 1919 року церква була і залишається духовною опорою суспільства у вирішальні моменти історії.

Не стала винятком і Одеська кірха Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України. У вечір Дня Соборності тут відбулася спільна молитва за Україну, присвячена темі єдності, соборності та відповідальності за долю держави. На початку Богослужіння до громади звернувся пастор Олександр Гросс, наголосивши на духовному вимірі цього національного свята.

У проповіді пастор підкреслив, що соборність — це не лише історичний факт або політичний символ, а насамперед духовна й національна цінність. Біблійні тексти дня говорять про єдність як про дію самого Бога. У Псалмі 106 йдеться про те, як Господь збирає Свій народ із різних земель, а в Посланні до ефесян апостол Павло наголошує: через Христа далекі стають близькими, а розділені — єдиними.

Як історичний приклад було згадано народ Ізраїлю, який неодноразово об’єднувався в часи загроз і випробувань. Створення держави Ізраїль у 1948 році стало свідченням сили соборності народу, зібраного з усього світу. Саме єдність, попри різні традиції та досвід, дала змогу вистояти й збудувати державу.

Проводячи паралелі з Україною, пастор наголосив: у нинішніх умовах війни нашій країні життєво необхідне внутрішнє єднання, а не конфлікти й розбрат. Сила держави — в солідарності, відповідальності та здатності чути одне одного.

Особливий акцент було зроблено на новозавітному розумінні єдності. У Христі виникає нова спільність — не за національністю чи походженням, а за вірою. Церква є багатонаціональною та всесвітньою, і в ній «немає різниці» між людьми — всі єдині у Христі. Євхаристія, як зазначалося у проповіді, є реальним актом єднання — не лише локальної громади, а всієї християнської Церкви у світі: одна віра, одне хрещення, один Господь.

Під час спільної молитви віряни просили Божої присутності з тими, хто сьогодні страждає від війни, хто боронить Україну на фронті, хто щоденною працею підтримує армію та допомагає ближнім. Окремо звучали молитви за Одесу, за український народ і за державу в цей складний і вирішальний час.

Соборність осмислювалася як жива єдність між людьми та як духовний зв’язок людини з Богом через дію Святого Духа. Спільна молитва стала знаком солідарності, підтримки й надії, нагадуючи, що справжня єдність починається з малого — з родини, громади, взаємної поваги та любові.

Після звершення Богослужіння віряни зробили спільне фото с пастором.

Сьогодні, під час війни, День Соборності не супроводжується гучними святкуваннями. Натомість він живе у волонтерстві, взаємодопомозі, підтримці війська, у «ланцюгах єдності», що простягаються не лише Україною, а й далеко за її межами. І саме ця тиха, але міцна єдність стає запорукою нашої стійкості, віри та перемоги.