Пам’ять, правда і перемога: як в Одеському РО НСЖУ вшанували військових журналістів

В умовах повномасштабної війни журналістика в Україні остаточно перестала бути лише професією. Вона стала служінням. Служінням правді, суспільству й державі. Саме ця думка стала лейтмотивом пам’ятного заходу, присвяченого Дню вшанування військових журналістів — дню, коли країна згадує тих, хто загинув, виконуючи свій професійний обов’язок нарівні з військовими.

Журналістика як фронт

З 16 лютого в Україні офіційно відзначають День пам’яті військових журналістів — дату встановлено наказом Міністерства оборони у 2018 році. Цей день пов’язаний із загибеллю капітана третього рангу Дмитра Лабуткіна — військового журналіста телерадіостудії «Бриз», який загинув під час виконання бойового завдання.

За роки війни Україна втратила десятки журналістів — як військових, так і цивільних. Багато з них пішли добровольцями на фронт, багато продовжували працювати в зоні бойових дій, фіксуючи злочини агресора та доносячи світові правду про події.

Під час заходу неодноразово звучала думка:
інформаційний фронт — це такий самий фронт, як і передова.

Саме завдяки роботі журналістів світ побачив зруйновані міста, убитих мирних жителів, наслідки обстрілів і злочини проти людяності. Саме слово стало зброєю, яку неможливо заглушити.

Пам’ять як відповідальність

Присутні вшанували загиблих хвилиною мовчання та спільною молитвою. Згадували конкретні імена — колег, друзів, земляків. Особисті історії посилювали розуміння того, що за сухою статистикою стоять долі, родини, незавершені життя.

Особливу увагу приділили тим, хто залишається в полоні або вважається зниклим безвісти. Молитва за повернення захисників додому стала не формальністю, а щирим виявом спільного болю й надії.

Пам’ять у цей день звучала не як скорботне завершення історії, а як продовження відповідальності. Зберегти імена, передати їх молодим поколінням — означає зберегти саму тканину національної пам’яті.

Наступність поколінь

Символічно, що в залі були представники різних поколінь журналістів:
 ветеран військової журналістики, випускник 1962 року, чинні військові кореспонденти, журналісти, які після початку війни стали військовослужбовцями, а також студенти факультетів журналістики.

Ця зустріч поколінь стала живим доказом того, що традиція української військової журналістики не переривається.

Молодь почула не абстрактні лекції, а реальні історії людей, які пройшли війну. Пролунав заклик активніше приходити до військової журналістики — у військах відчувається потреба в професіоналах, здатних грамотно й відповідально працювати з інформацією.

Перемога як головна мета

У багатьох виступах повторювалася ключова думка:
головне завдання суспільства сьогодні — перемога.

Журналістика розглядається не ізольовано, а як частина спільного національного зусилля. В умовах четвертого року повномасштабної війни кожен на своєму місці виконує свою місію — військовий на передовій, журналіст на інформаційному фронті, викладач в аудиторії, волонтер у гуманітарній сфері.Культура як моральна опора

Особливу атмосферу заходу надали вірші та пісні, написані під час війни. У них звучали теми свободи, втрат, мужності та віри.

Поезія й музика стали не просто мистецьким доповненням, а способом колективного переживання болю й надії. Через слово і пісню війна осмислюється, перетворюючись на духовний досвід, що об’єднує.

Культура у воєнний час виконує функцію психологічної підтримки — вона допомагає вистояти, зберегти гідність і не втратити людяність.

Журналістика буде

У виступах лунала ще одна важлива думка: форма журналістики може змінюватися — газети, сайти, месенджери, блоги, — але її сутність залишиться незмінною.

Суспільству завжди буде потрібна перевірена інформація, професійний аналіз і відповідальність за слово. І в цьому сенсі журналістика — не тимчасове явище, а фундамент демократичної держави.

Служіння правді

Захід став не стільки офіційною церемонією, скільки актом професійної та громадянської єдності.

Пам’ять про загиблих військових журналістів — це нагадування про ціну правди.
 Робота чинних кореспондентів — доказ мужності.
 Підтримка студентів — інвестиція в майбутнє.

Війна змінила країну, але не змінила головного — прагнення до свободи й правди.

Музичного настрою до  Дня вшанування військових журналістів додав відомий Одеський бард Анатолій Сєбов.

І поки звучить чесне слово, поки фіксується істина, поки зберігається пам’ять — Україна залишається сильною.