«Орган крізь століття»: музична подорож крізь епохи, що поєднала Баха, українську сучасність і роздуми про вічність

21 червня в Одеській кірсі Святого Павла відбулася подія, яка стала справжнім святом високого мистецтва для поціновувачів класичної музики. Концерт «Орган крізь століття» у виконанні відомого українського органіста Марка Новаковича (Львів/Луцьк) відкрив слухачам дивовижний світ органної музики, де кожен твір є не лише музичною композицією, а й відображенням духовної історії людства.

Орган недаремно називають «королем інструментів». Його величне звучання протягом багатьох століть супроводжувало найважливіші події європейської духовної культури. Саме орган став голосом соборів і храмів, символом людського прагнення до вічності, а його музика – своєрідним діалогом між земним і небесним.

За органом цього вечора перебував Марко Новакович – музикант особливого стилю та тонкого художнього смаку. Його виконавська манера вирізняється надзвичайно делікатним ставленням до старовинної музики, вмінням відчути й передати найтонші нюанси барокової колоратури, багатство поліфонічних ліній та духовну глибину творів. Він не просто виконує музику – він відтворює атмосферу епохи, дозволяючи слухачеві відчути подих XVII і XVIII століть.

Ведуча концерту Крістіна Шумєєва майстерно поєднала окремі музичні номери в єдину історико-культурну розповідь, допомагаючи публіці зануритися в контекст кожного твору.

Відкрила програму «Хоральна фантазія «Aus der Tiefe rufe ich, Herr, zu Dir» («З глибин я взиваю до Тебе, Господи»)» Йоганна Себастьяна Баха. В основу композиції покладено текст 130-го псалма Давида – одного з найтрагічніших і водночас найсповненішого надії біблійних молитов. Бах звертався до цього псалма неодноразово, адже його тема – каяття, людська недосконалість і надія на Боже милосердя – була близькою світогляду великого композитора. Поліфонічне мереживо твору створювало враження багатоголосої молитви, що піднімалася під склепіння храму.

Особливе місце в програмі посіла «Чакона фа мінор» Йоганна Пахельбеля. Саме Пахельбель був одним із найвпливовіших німецьких композиторів свого часу і справив величезний вплив на музичну традицію родини Бахів. Жанр чакони виник ще в Іспанії XVI століття як народний танець, проте в епоху бароко перетворився на одну з найглибших форм музичного філософського осмислення життя. Постійне повторення басової теми в чаконі символізує незмінність вічних законів буття, тоді як варіації над нею нагадують про мінливість людської долі.

 Марко Новакович та органістка собору Вероніка Струк

Надзвичайне враження справила «Токата фа мажор» Дітріха Букстехуде. Саме до цього великого майстра органного мистецтва молодий Йоганн Себастьян Бах у двадцятирічному віці пройшов пішки понад чотириста кілометрів, аби почути його гру та перейняти секрети майстерності. Букстехуде був справжньою легендою свого часу, а його токати стали взірцем блискучої віртуозності, драматичного контрасту та імпровізаційної свободи. У виконанні Марка Новаковича твір зазвучав як грандіозний діалог світла й тіні, урочистості та внутрішнього неспокою.

Справжніми духовними перлинами програми стали хоральні прелюдії Баха «Wer nur den lieben Gott lässt walten» («Хто тільки довіряє Богові») та «Erbarm dich mein, o Herre Gott» («Помилуй мене, Господи Боже»). У протестантській музичній традиції хорал є не просто церковним співом, а формою спільної молитви громади. Саме тому Бах надавав своїм хоральним прелюдіям надзвичайної емоційної сили, перетворюючи прості мелодії на глибокі духовні медитації.

Не менш значущою стала «Хоральна фуга та фантазія «Ein feste Burg ist unser Gott» («Могутня твердиня – наш Бог»)» Йоганна Пахельбеля. Цей хорал, створений на слова Мартіна Лютера, часто називають «гімном Реформації». Упродовж століть він став символом стійкості, віри та духовної мужності європейських протестантів.

Особливу художню цінність концерту надало звернення до української сучасної музики. «Чакона» Віктора Гончаренка продемонструвала дивовижну спадкоємність традицій: давня барокова форма отримала нове життя в музиці сучасного українського композитора. Твір став своєрідним містком між історичними епохами, підтвердивши, що справжнє мистецтво не знає часових кордонів.

Надзвичайно емоційним моментом вечора стало виконання композиції «Ми Є» Юрія Шевченка в транскрипції для органа Геннадія Куркова. У нинішніх українських реаліях ця музика сприймається як утвердження національної гідності, незламності та духовної єдності народу.

Марко Новакович та його мати і наставниця

Завершився концерт авторською імпровізацією Марка Новаковича на мелодію лютеранського хоралу «Ach wie nichtig, ach wie flüchtig» («Ах, як марно, ах, як швидкоплинно»). Цей хорал, написаний у XVII столітті, нагадує про швидкоплинність людського життя, марність земних амбіцій та необхідність шукати справжні духовні цінності. Імпровізація стала не лише музичним фіналом вечора, а й глибоким філософським роздумом про час, вічність і місце людини у світі.

Концерт «Орган крізь століття» став справжньою подорожжю в історію європейської музичної цивілізації. Він переконливо продемонстрував, що органна музика не належить лише минулому. Вона продовжує жити, розвиватися і промовляти до сучасної людини мовою, яка не потребує перекладу, – мовою духовності, краси та вічних людських цінностей.