Коли музика сильніша за темряву: камерний концерт в Одеській кірсі Святого Павла

9 серпня в Одеській кірсі Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України відбувся особливий вечір камерної музики — вечір, який несподівано перетворився на справжнє свідчення сили мистецтва.

Спочатку концерт мав назву «Діалоги органу та клавесину». Проте після чергової ворожої атаки Одеса залишилася без електропостачання, і звичний сценарій вечора довелося змінити. Орган цього разу мовчав. Здавалося б, обставини могли стати на заваді концерту. Але музиканти зробили інший вибір: не скасовувати вечір, а переформатувати його просто на місці.

І це рішення стало, мабуть, найважливішою особливістю концерту.

У тиші, без електричного світла, камерна музика прозвучала особливо проникливо. Клавесин став головним героєм вечора, а програма значно розширилася: артисти включили до неї твори, які спочатку не планували виконувати. Так народився концерт, у якому вимушена обставина перетворилася на творчу можливість.

На концерті виступили сопрано Анна Богач, баритон Богдан Панченко та органістка Вероніка Струк, яка цього вечора майстерно грала на клавесині. Ведучою концерту була Ельвіра Паламарчук.

Програма виявилася надзвичайно різноманітною — від музики раннього бароко до творів XVIII століття, від інструментальних мініатюр до оперних арій та камерної вокальної лірики.

Особливим відкриттям став «Маленький гармонійний лабіринт» Йоганна Себастьяна Баха (BWV 591). Уже сама назва твору ніби символічно перегукувалася з атмосферою цього вечора: музиканти теж опинилися в своєрідному «лабіринті» непередбачених обставин і знайшли з нього вихід завдяки мистецтву. Цікаво, що авторство цього твору сьогодні не вважається цілком безсумнівним: хоча композиція традиційно входить до бахівського каталогу, музикознавці висловлювали припущення про авторство Йоганна Давида Гайніхена. Твір складається з трьох частин — Introitus, Centrum та Exitus — і був уперше надрукований лише 1888 року.

Яскравою сторінкою вечора стала музика Георга Фрідріха Генделя. Прозвучали арії з його знаменитої опери «Рінальдо», написаної для Лондона та вперше поставленої 1711 року. Це була одна з найважливіших ранніх лондонських опер Генделя, створена на сюжет, пов'язаний із поемою Торквато Тассо «Визволений Єрусалим». Прем'єра відбулася 24 лютого 1711 року в Queen's Theatre. 

У виконанні Анни Богач та Богдана Панченка генделівські арії набули камерної інтимності. Велич оперного театру ніби зменшилася до розмірів невеликого простору кірхи — і саме тому емоційні переживання героїв стали ще ближчими слухачеві.

Не менш символічним було звернення до музики з опери «Ксеркс» (Serse) — зокрема до знаменитої арії «Ombra mai fu». Сьогодні її знають у всьому світі як «Ларго Генделя», хоча в оригіналі композитор позначив темп як larghetto. Опера була поставлена в Лондоні 15 квітня 1738 року, але перша постановка виявилася невдалою й витримала лише п'ять вистав. Саме арія «Ombra mai fu» пережила саму оперу і згодом стала однією з найвідоміших мелодій Генделя.

У цій історії є ще одна цікава деталь: Гендель не був першим композитором, який поклав цей текст на музику. Він використав як модель версію Джованні Бонончіні, а той, своєю чергою, спирався на музику Франческо Каваллі. Тож одна знаменита мелодія виявляється частиною значно довшого музичного діалогу між поколіннями композиторів.

Прозвучала й знаменита «Sposa son disprezzata» — арія, яку часто пов'язують із Вівальді. Проте історія цього твору набагато цікавіша. Насправді музику написав Джемініано Джакомеллі для опери La Merope 1734 року, де арія мала назву Sposa, non mi conosci. Пізніше Вівальді використав її у своєму Bajazet, що було цілком звичною практикою для оперної культури XVIII століття: композитори адаптували вже відомі арії для нових постановок. 

Окремим проникливим моментом стало виконання «Amarilli, mia bella» Джуліо Каччіні. Цей твір належить до найвідоміших сольних мадригалів зі збірки Le nuove musiche, надрукованої на початку XVII століття. Саме ця збірка стала однією з ключових пам'яток нового стилю сольного співу — монодії, в якій голос отримував можливість безпосередньо й виразно передавати зміст поетичного тексту. Amarilli, mia bella була серед творів Каччіні, що швидко поширилися Італією та за її межами.

У виконанні Богдана Панченка прозвучала також «Vittoria, mio core!» Джакомо Каріссімі. Цей твір демонструє іншу грань раннього бароко — камерну, емоційно безпосередню й майже театральну. Цікаво, що Каріссімі створив понад 150 сольних кантат, які виконувалися передусім професійними співаками в аристократичних і заможних римських домах. «Vittoria, mio core!» збереглася в численних ранніх рукописах, що свідчить про її популярність уже в XVII столітті.

Особливу увагу слухачів привернуло й «Caro mio ben» — твір, який сьогодні є невід'ємною частиною вокального репертуару. Його авторство, однак, залишається предметом музикознавчих дискусій: традиційно композицію приписували Джузеппе Джордані, але сучасні дослідження частіше схиляються до авторства його старшого брата Томмазо Джордані. Перше відоме друковане видання датується приблизно 1785 роком. 

А завершення концерту повернуло слухачів до музичного світу Баха. Прозвучала знаменита «Bist du bei mir» (BWV 508) — композиція, яку тривалий час помилково вважали твором самого Баха. Насправді її основою є арія Готфріда Генріха Штельцеля з опери Diomedes, поставленої 1718 року. Бах використав її у другому нотному зошиті для Анни Магдалени Бах, започаткованому 1725 року.

Ця маленька арія стала одним із найтепліших творів вечора. Її зміст — довіра, любов і готовність іти поруч із близькою людиною — у контексті пережитого Одесою цього дня звучав особливо сильно.

Фінальною крапкою став дует «Er kennt die rechten Freudenstunden» із кантати BWV 93 «Wer nur den lieben Gott lässt walten». Кантата вперше прозвучала в Лейпцигу 9 липня 1724 року, а центральний дует написаний для сопрано й альта. Згодом Бах переробив його для органу як хоральну прелюдію BWV 647, включивши до знаменитих Schübler-Choräle.

Саме тому фінал набув особливого символічного звучання. У день, коли зовнішні обставини намагалися позбавити людей світла, у храмі воно народжувалося з музики.

І, можливо, саме в цьому полягає головне враження від концерту 9 серпня.

Це був не просто вечір старовинної музики. Це був приклад того, як культура здатна пристосовуватися до найскладніших обставин, не втрачаючи своєї гідності й краси. Відсутність електроенергії не стала причиною скасування концерту. Навпаки — вона зробила його камернішим, щирішим і, можливо, навіть більш одеським.

Клавесин, голоси, простір старовинної кірхи та уважна тиша слухачів створили особливу атмосферу. Артисти не просто виконали підготовлену програму — вони відреагували на реальність творчістю.

І в цьому — справжня цінність таких концертів.

Коли навколо темно, особливо добре розумієш, що світло може бути не лише електричним. Воно може народжуватися з людського голосу, з клавесинної струни, з гармонії Баха, пристрасті Генделя, ніжності Каччіні чи внутрішньої сили Каріссімі.

Саме таким — світлим попри темряву — і запам'ятався одеський вечір камерної музики 9 серпня.