Бернар Струбер в Одесі. Орган як всесвіт музики

У кірсі Святого Павла відбувся другий концерт XIV Міжнародного органного фестивалю імені Теофіла Ріхтера

27 вересня в Одеській кірсі Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України відбувся другий концерт XIV Міжнародного органного фестивалю імені Теофіла Ріхтера. Цього вечора слухачі отримали унікальну можливість почути орган у надзвичайно широкому історичному та стилістичному діапазоні — від музики XVI–XVII століть до твору сучасного композитора, в якому орган несподівано зустрічається з джазовою та театральною естетикою.

Головним героєм концерту став відомий французький органіст Бернар Струбер (Страсбург). Його виконавська манера продемонструвала не лише блискучу технічну майстерність, а й уміння відчувати принципово різну природу музики кожної епохи.

Провела концерт та познайомила слухачів з історією творів Ельвіра Паламарчук — лекторка-музикознавиця, ведуча концерту. Її коментарі допомогли вибудувати своєрідний музичний маршрут, у якому кожен твір ставав частиною великої історії європейської культури.

Відкрив програму Фінал Другої органної симфонії Шарля-Марі Відора. Французький композитор і органіст Шарль-Марі Відор належить до центральних постатей французької органної школи XIX століття. У 1870-х роках він став органістом знаменитої паризької церкви Сен-Сюльпіс, де працював на одному з найбільших і найвідоміших органів свого часу. Саме французький симфонічний організм — із його величезною динамічною палітрою, оркестровим розмаїттям тембрів та поступовим наростанням звучності — значною мірою визначив характер органної музики Відора.

Фінал Другої симфонії став потужним вступом до вечора. Його енергія, драматизм і масштаб одразу продемонстрували величезні можливості органу кірхи Святого Павла.

Зовсім інший світ відкрився у Фантазії фа мінор Вольфганга Амадея Моцарта. Цей твір особливо цікавий тим, що належить до числа небагатьох творів Моцарта, безпосередньо пов'язаних із механічним органом. Моцарт написав його 1791 року, в останній рік свого життя, на замовлення для незвичайного музичного інструмента — годинника з органним механізмом.

Попри невеликі розміри механічного інструмента, музика виявилася настільки значною, що давно вийшла за межі первісного призначення. Сьогодні Фантазія фа мінор сприймається як один із найцікавіших прикладів пізнього Моцарта — музика драматична, зосереджена і напрочуд сучасна за своїм емоційним напруженням.

Далі програма перенесла слухачів у добу Реформації та раннього бароко — до творчості Самуеля Шайдта, одного з найвизначніших німецьких органістів першої половини XVII століття.

Прозвучали дві версії хоралу «Christ lag in Todesbanden» — «Христос лежав у кайданах смерті». В основі цього духовного співу лежить традиція, пов'язана з одним із найвідоміших лютеранських хоралів. Саме такі хоральні мелодії стали фундаментом німецької органної музики та згодом отримали геніальне продовження у творчості Йоганна Себастьяна Баха.

Особливо цікаво було почути дві різні органні версії Шайдта — Versus 1 (Choralis in canto) та Versus 5 (Choralis in basso). Вони продемонстрували, як одна й та сама духовна мелодія може отримувати різне музичне втілення залежно від того, в якому голосі вона звучить.

Наступною вершиною програми стала Прелюдія та фуга фа-дієз мінор BuxWV 146 Дітріха Букстехуде.

Ім'я Букстехуде нерозривно пов'язане з історією німецького органного мистецтва. Саме до нього молодий Йоганн Себастьян Бах здійснив знамениту пішу подорож до Любека, прагнучи почути гру уславленого майстра. Бах планував перебувати там кілька тижнів, але настільки захопився музикою Букстехуде, що затримався на кілька місяців.

Цей історичний епізод промовисто свідчить про масштаб впливу Букстехуде на наступне покоління органістів. У його музиці вже відчуваються ті риси, які пізніше досягнуть геніальної досконалості у Баха: складна поліфонія, драматична архітектоніка та надзвичайна свобода органного мислення.

Із німецької традиції програма несподівано перемістилася до Франції XVIII століття — до музики Жана-Філіпа Рамо. Прозвучала Чакона з «Дардана» — твору, який спочатку був створений для оперної сцени.

Рамо був не лише композитором, а й одним із найвизначніших теоретиків музики свого часу. Його опера «Дардан» уперше була поставлена в Парижі 1739 року, а згодом композитор суттєво переробив її. Чакона з цього твору демонструє особливий світ французького бароко — пишний, танцювальний, театральний і водночас надзвичайно витончений.

Після цього прозвучав твір, який для органної культури є практично символічним — Прелюдія та фуга ля мінор BWV 543 Йоганна Себастьяна Баха.

Бахова органна музика стала своєрідною вершиною розвитку європейської поліфонії. У прелюдії та фузі BWV 543 поєднуються імпровізаційний розмах, драматичне напруження та математична точність поліфонічної конструкції.

Цікаво, що сам Бах був не лише композитором, а й видатним органістом-віртуозом. Сучасники особливо захоплювалися його здатністю імпровізувати на задану тему. Тому виконання бахівських творів для органу завжди є своєрідним діалогом із традицією, у якій композиція та імпровізація були нероздільними.

У другій половині концерту прозвучала Прелюдія та фуга мі мажор ор. 99 №1 Каміля Сен-Санса.

Сен-Санс належить до покоління французьких композиторів, які у XIX столітті заново відкрили можливості органу як концертного інструмента. Сам композитор був блискучим органістом, а його виконавське мистецтво високо цінували сучасники.

Його органна музика поєднує строгість класичної форми з романтичною виразністю. У цьому творі особливо відчувається французька традиція, яка перетворила орган із суто церковного інструмента на повноцінний концертний «оркестр».

А завершення вечора стало справжнім сюрпризом.

Прозвучав твір Маурісіо Кагеля «Rrrrrr... (Ragtime waltz)» — музика композитора XX століття, відомого своїм нестандартним ставленням до концертної традиції.

Кагель народився 1931 року в Буенос-Айресі, а згодом переїхав до Європи. Його творчість часто перебуває на межі музики, театру, перформансу та іронічної гри з усталеними уявленнями про академічний концерт. Назва «Rrrrrr...» вже сама по собі налаштовує слухача на зовсім інше сприйняття органу.

Поєднання рагтайму та вальсу в органному звучанні стало яскравим фінальним акцентом концерту. Після музики Баха, Букстехуде, Рамо та Сен-Санса орган раптом постав зовсім в іншому амплуа — як інструмент, здатний не лише урочисто проголошувати, а й грати, жартувати, перевтілюватися та руйнувати жанрові кордони.

Саме ця драматургія стала однією з головних особливостей вечора. Програма не просто послідовно представляла твори різних композиторів — вона показувала історію самого органного мислення.

Від духовного хоралу XVI–XVII століть — через барокову поліфонію Букстехуде та Баха, французьку театральність Рамо, симфонічний розмах Відора та Сен-Санса — до експериментального музичного театру XX століття.

І все це прозвучало в особливому акустичному просторі Одеської кірхи Святого Павла, де органна музика природно поєднується з архітектурою храму та його багатою європейською культурною традицією.

Другий концерт XIV Міжнародного органного фестивалю імені Теофіла Ріхтера став справжньою подорожжю крізь чотири століття музики. А майстерність Бернара Струбера дозволила почути в органі не просто історичний інструмент, а живий музичний організм, здатний говорити мовою різних епох — від молитви та поліфонії до театру, танцю й музичної іронії.

Саме в цьому, мабуть, і полягає особлива сила органного мистецтва: один інструмент — безліч голосів, чотири століття історії і невичерпний простір для сучасного слухача.