Третій концерт XIV Міжнародного органного фестивалю імені Теофіла Ріхтера «Музика Анатолия Ткачука під склепінням кірхи Святого Павла»

3 жовтня в Одеській кірсі Святого Павла відбувся третій концерт XIV Міжнародного органного фестивалю імені Теофіла Ріхтера. Цього разу на слухачів чекала особлива зустріч із музикою українського композитора, диригента, заслуженого діяча мистецтв України Анатолія Ткачука. Його музика у той вечір звучала у виконанні духового оркестру студентів кафедри духових та ударних інструментів Одеської музичної академії імені А.В. Нежданової, художній керівник заслужений артист України, професор Володимир Лясота.

Концерт став своєрідним продовженням фестивальної музичної подорожі, у якій органне мистецтво поєднується з іншими жанрами та інструментальними барвами. А сама кірха Святого Павла створила для цієї програми неповторну атмосферу — урочисту, камерну й водночас напрочуд теплу.

Анатолій Ткачук — митець, усе творче життя якого нерозривно пов'язане з духовою музикою. Його творчість охоплює широкий емоційний спектр — від драматичних сторінок української історії до лірики, романтики, гумору та світлої народної інтонації.

Програма концерту відкрилася «Привітальною увертюрою», яка одразу задала святковий тон вечора. Увертюра прозвучала у виконанні духового оркестру студентів кафедри духових та ударних інструментів Одеської музичної академії імені А.В. Нежданової. За диригентським пультом був заслужений артист України, професор Володимир Лясота.

Особливе місце посіли твори, народжені драматичними сторінками української історії. «Україна моя, згорьована», написана композитором у 2014 році, прозвучала як музичний літопис випробувань українського народу. Потужність духових інструментів, сигнальні інтонації валторн, труб і тромбонів створювали відчуття внутрішньої сили та незламності.

Проте концерт не обмежувався героїчною тематикою. У ньому знайшлося місце для тонкої лірики, драматизму, романтичної образності та навіть доброго гумору. «Аріозо» продемонструвало співучість оркестрової музики, а «Вокаліз для голосу та фортепіано» відкрив особливо особисту сторінку творчості композитора.

За розповіддю Анатолія Ткачука, цей твір народився в одну з найтривожніших ночей, коли тяжко хворіла його мати. Наступного ранку він дізнався про її смерть. Особистий біль перетворився на музику — щиру, інтимну й сповнену глибокого людського почуття.

Яскравими барвами збагатили програму твори для окремих інструментів духового оркестру — «Одинока флейта», «Ми — кларнетисти», «Секстет» для труб і тромбонів та «Гумореска» для туби з оркестром. Тут лірична флейта, виразні кларнети, мідь труб і тромбонів та своєрідний гумористичний образ туби створили цілу палітру музичних характерів.

Не обійшлося й без романтики. «Витри сльозу» звернувся до жанру вальсу — музики, яка свого часу пройшла шлях від неоднозначного сприйняття до тріумфу на європейських балах і концертних сценах.

Особливо тепло слухачі сприйняли «Ніч яка місячна», створену Анатолієм Ткачуком за мотивами легендарного фільму Леоніда Бикова «В бій ідуть одні старики». Знайома українська мелодика в новому музичному прочитанні стала однією з найбільш ліричних сторінок вечора.

Фінальна частина концерту прозвучала як потужне музичне звернення до України. «Україну збережемо», «Україна — мати» та «Фантазія на теми українських народних пісень» об'єднали патріотичні мотиви, народну мелодику та сучасне оркестрове звучання.

Особливо цікавою стала саме «Фантазія», у якій композитор майстерно поєднав відомі українські мелодії із сучасними ритмами, розподіливши їх між різними інструментами. Так народна пісня отримала нове сценічне життя, зберігши при цьому свою емоційну силу.

На фото президентка Фестивалю Вероніка Струк та заслужений артист України, професор Володимир Лясота.

Її коментарі вибудували своєрідний музичний маршрут, у якому кожен твір ставав частиною великої історії української та європейської культури. Завдяки цьому концерт сприймався не просто як послідовність музичних номерів, а як цілісна розповідь — про пам'ять, любов, біль, надію та незламність.

Третій концерт XIV Міжнародного органного фестивалю імені Теофіла Ріхтера став ще одним підтвердженням того, що музика здатна говорити з людиною без перекладу. У стінах кірхи Святого Павла вона говорила особливо щиро — про Україну, її історію, її людей і про те, що допомагає зберігати світло навіть у найскладніші часи.