20 вересня 2026 року в Одеській кірсі Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України відбувся концерт камерної музики «Чарівність XVIII-го сторіччя», яким розпочався XIV Міжнародний органний фестиваль імені Теофіла Ріхтера.
З вітальним словом до слухачів звернувся пастор громади Олександр Гросс, наголосивши на особливому значенні музики саме в храмовому просторі.
«Сила моя і пісня — Господь. Він став моїм спасінням»,
Олександр Гросс побажав слухачам не лише насолодитися музикою, а й замислитися над її особистим значенням, перебуваючи в храмі. Він також побажав Божого благословення фестивалю, його виконавцям та всім слухачам.
Президентка фестивалю Вероніка Струк привітала присутніх із початком нового фестивального циклу та подякувала Богові й українським захисникам за можливість проводити музичні заходи попри війну.
«Завдяки нашим Збройним силам ми маємо можливість, попри всі перешкоди та війну, зробити це справжнім музичним святом», — зазначила Вероніка Струк.
Вона побажала гостям фестивалю гарного вечора, музичного задоволення та запросила відвідати наступні концерти. Після цього президентка фестивалю офіційно оголосила XIV Міжнародний органний фестиваль імені Теофіла Ріхтера відкритим.
Відкриття фестивалю стало своєрідною музичною подорожжю крізь золоту добу європейського бароко та раннього класицизму. У просторі старовинної кірхи прозвучали твори Йоганна Себастьяна Баха, Георга Фрідріха Генделя, Томазо Альбіноні, Леопольда Моцарта та Вольфганга Амадея Моцарта — музика, в якій урочистість поєднується з інтимністю, духовність — із театральною виразністю, а строгість форми — з надзвичайною емоційною свободою.
Особливого звучання програмі надала сама атмосфера кірхи Святого Павла. Орган тут сприймається не просто як музичний інструмент, а як природна частина сакрального простору. Саме тому барокова музика, створена кілька століть тому, прозвучала напрочуд органічно й сучасно.
Головними виконавцями вечора стали одеські музиканти — органістка Вероніка Струк, сопрано Аліна Ворох та трубач-пікколо Ігор Карімов. Концерт вела Ельвіра Паламарчук, лекторка-музикознавиця, яка допомагала слухачам не лише почути музику, а й відчути її історичний та культурний контекст.
Бах — велич органного звучання
Концерт відкрився одним із наймасштабніших органних творів Баха — Токатою та фугою фа мажор BWV 540 у виконанні Вероніки Струк.
Цей твір демонструє одну з найхарактерніших рис бахівського мистецтва — здатність перетворити складну поліфонічну конструкцію на живу драматургію. У токаті орган звучить майже оркестрово, а фуга розгортається як величний діалог голосів.
Поруч із монументальним органним полотном у програмі прозвучала музика з кантати «Was mir behagt, ist nur die muntre Jagd» («Полювання — ось моя втіха»), BWV 208. Цей твір має особливу історію: кантата була написана Бахом 1713 року для святкування дня народження герцога Крістіана Саксен-Вайсенфельського й уперше прозвучала у Вайсенфельсі 21 або 22 лютого 1713 року. У творі композитор звернувся до античних персонажів — Діани, Пана, Палеса та Ендіміона, створивши своєрідну світську пастораль.
Виконання Аліни Ворох дозволило почути цю музику не як музейний експонат, а як живу вокальну сцену XVIII століття — легку, граційну й сповнену барокової образності.
Особливим моментом програми стала «Алілуя» з кантати BWV 51 «Jauchzet Gott in allen Landen!» — твору, який Бах створив близько 1730 року. Це одна з небагатьох його чисто сольних кантат для сопрано, труби, струнних і basso continuo. Прем'єра відбулася 17 вересня 1730 року в Лейпцигу, а сам Бах передбачив можливість виконання твору «in ogni Tempo» — «у будь-який час».
Поєднання високого сопрано Аліни Ворох із блискучим звучанням труби Ігоря Карімова створило один із найефектніших епізодів концерту.
Гендель: театр, молитва і барокова пишність
Музичну панораму продовжили твори Георга Фрідріха Генделя. Його Чакона соль мажор у виконанні Вероніки Струк продемонструвала іншу грань барокового мистецтва — мистецтво варіації, в якому одна музична формула стає основою для поступового розгортання цілого світу звуків.
Особливої драматичної напруги додала арія з ораторії «Самсон» HWV 57. Це масштабний твір, створений Генделем у Лондоні після успіху «Месії». «Самсон» був написаний у 1740-х роках і належить до найважливіших англомовних ораторій композитора.
У програмі прозвучала арія персонажа-філістимлянки, а партію супроводжував Ігор Карімов. Водночас у самому ораторіальному циклі є й знаменита заключна арія «Let the bright Seraphim», яку співає ізраїльтянка; вона стала одним із найвідоміших самостійних концертних номерів Генделя.
Таким чином, навіть окремий номер із «Самсона» дозволив відчути головну силу Генделевої музики — її здатність поєднувати духовний зміст із майже театральною масштабністю.
Альбіноні — італійська барокова віртуозність
Центральною інструментальною сторінкою програми став Концерт № 3 сі-бемоль мажор ор. 7 Томазо Альбіноні у виконанні Ігоря Карімова.
Ім'я Альбіноні нерозривно пов'язане з венеційською музичною традицією початку XVIII століття. Його концерти стали важливою частиною процесу формування інструментального концерту як самостійного жанру. Твори Альбіноні поєднують мелодичну виразність італійської кантилени з чіткою архітектонікою барокового концерту.
У виконанні Ігоря Карімова цей номер став яскравим контрастом до органної та вокальної музики програми, продемонструвавши блискучі можливості солюючої труби-пікколо.
Від бароко — до Моцарта
Легким і витонченим переходом до класичної естетики став Менует Леопольда Моцарта. Батько Вольфганга Амадея Моцарта був не лише відомим музикантом і педагогом, а й одним із найавторитетніших музичних діячів Зальцбурга XVIII століття. Його творчість дозволяє відчути ту музичну атмосферу, в якій формувався талант його знаменитого сина.
Фінальна частина програми була пов'язана вже безпосередньо з Вольфгангом Амадеєм Моцартом. Прозвучала «Алілуя» з мотету «Exsultate, jubilate» KV 165 — музики, написаної Моцартом у Мілані в січні 1773 року, під час його другого італійського перебування. Прем'єра відбулася 17 січня 1773 року в міланській церкві Sant'Antonio Abate.
Цікаво, що цей мотет Моцарт написав для сопрано-віртуозки Венанціо Раудзіні, і його фінальна «Алілуя» від самого початку була задумана як блискучий вокальний фінал.
У виконанні Аліни Ворох ця музика прозвучала як справжнє вокальне свято — світле, рухливе й надзвичайно мелодійне.
І знову Бах — фінальний акорд
Завершенням концерту стала Токата та фуга ре мінор BWV 565 Йоганна Себастьяна Баха — мабуть, один із найвідоміших органних творів у світовій культурі.
Його вступні акорди давно стали своєрідним символом органної музики. Водночас історія твору має цікаву особливість: точна дата його створення та первісний контекст залишаються предметом музикознавчих дискусій. Тому сьогодні BWV 565 цікава не лише своєю популярністю, а й тим, наскільки багато різних інтерпретацій породила ця музика.
У виконанні Вероніки Струк фінальна Токата та фуга прозвучала як масштабна кульмінація всього вечора. Після витонченої вокальної музики Моцарта слухач знову повернувся до монументального органного звучання Баха.
Музика, що пережила століття
Відкриття XIV Міжнародного органного фестивалю імені Теофіла Ріхтера стало не просто концертом старовинної музики. Це була зустріч із цілою культурною епохою.
Програма «Чарівність XVIII-го сторіччя» показала XVIII століття надзвичайно різноманітним: тут є сакральність Баха, театральність Генделя, італійська віртуозність Альбіноні, придворна елегантність Леопольда Моцарта та світла, майже невагома геніальність Вольфганга Амадея Моцарта.
І саме в цьому полягає особлива цінність фестивалю — повернути слухачеві музику, якій уже кілька століть, але яка й сьогодні здатна безпосередньо хвилювати, дивувати й захоплювати.
Одеська кірха Святого Павла стала для цієї музичної подорожі ідеальним простором. А майстерність Вероніки Струк, Аліни Ворох та Ігоря Карімова, доповнена змістовними коментарями Ельвіри Паламарчук, перетворила концерт на справжню подію культурного життя Одеси.
XIV Міжнародний органний фестиваль імені Теофіла Ріхтера розпочався саме так — урочисто, інтелектуально й натхненно, відкривши перед одеською публікою двері у світ музики, яка не знає часових меж.
