Музичний політ пам’яті: у Одеській кірсі вшанували великого диригента Давида Сіпітінера

16 листопада 2025 року під величними склепіннями Одеської кірхи Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України відбувся урочистий і водночас глибоко зворушливий Концерт пам’яті Давида Сіпітінера — легендарного маестро, людини, чия постать вписана золотими літерами в історію українського музичного мистецтва.

Давид Йосипович Сіпітінер (21.01.1925 – 04.03.2011) — Заслужений артист України, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, диригент, педагог, наставник, майстер, який у 1953 році увійшов на сцену Одеського національного академічного театру опери та балету, а згодом понад 30 років виховував майбутні покоління музикантів у стінах Одеської державної музичної академії ім. А. В. Нежданової. Його репертуар охоплював понад 150 симфонічних та вокально-симфонічних творів — це цілий всесвіт музичного багатства, який він щедро передав світу.

І саме цей всесвіт ожив того вечора.

У концерті взяли участь блискучі музиканти, що продовжують духовну й професійну традицію великого маестро:

1. Єлизавета Меньшагіна — гобой
2. Олексій Кузьменко — флейта
3. Марина Годулян — контральто
4. Вероніка Струк — орган
5. Ельвіра Паламарчук — ведуча концерту

Їхнє натхнення, майстерність, відданість музиці створили на сцені простір, у якому минуле й сучасність злилися в одну світлу, піднесену мелодію пам’яті.

Вечір розпочався з благородної Прелюдії та фуги до мінор Й.-С. Баха у виконанні Вероніки Струк — кожен звук відлунював так, ніби сам Бах схилився над органом, благословляючи концерт.

Потім прозвучала прониклива арія Адмета з опери «Адмет» Г.-Ф. Генделя у виконанні Марини Годулян — голос, що ніби прорізав простір між століттями.

Органні твори Гершеля, Моцарта та величні симфонічні образи Відора в інтерпретації Вероніки Струк наповнили храм урочистістю і сяйвом. Під її пальцями орган звучав то ніжно, то велично, немов дихав разом із залом.

Контрастом до органної потужності стали камерні інтонації:
 — ніжна «Сіціліана» Габріеля Форе у виконанні Єлизавети Меньшагіної;
 — витончена флейтова «Павана» та «Місячне сяйво» К. Дебюссі у виконанні 

 — зворушлива «Пастораль» А. Пансерона у дуеті з контральто Мариною Годулян.

І кульмінацією вечора став фінальний ансамбль із опери Белліні «Норма» — блискуче переплетення флейти, гобоя та органу, що нагадало слухачам: музика — це діалог душ.

Цей концерт став не лише вшануванням 100-річчя видатного музиканта.
 Це був живий доказ того, що спадщина Давида Сіпітінера продовжує звучати — у кожному його учневі, у кожному виконаному творі, у кожному серці, яке він колись торкнув своїм мистецтвом.

Одеськакірха Святого Павла у той вечір стала храмом пам’яті, подяки й натхнення.
 А музика — тим вітром, що підняв нас над буденністю й нагадав: справжнє мистецтво вічне.