16 листопада 2025 року під величними склепіннями Одеської кірхи Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України відбувся урочистий і водночас глибоко зворушливий Концерт пам’яті Давида Сіпітінера — легендарного маестро, людини, чия постать вписана золотими літерами в історію українського музичного мистецтва.
Давид Йосипович Сіпітінер (21.01.1925 – 04.03.2011) — Заслужений артист України, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, диригент, педагог, наставник, майстер, який у 1953 році увійшов на сцену Одеського національного академічного театру опери та балету, а згодом понад 30 років виховував майбутні покоління музикантів у стінах Одеської державної музичної академії ім. А. В. Нежданової. Його репертуар охоплював понад 150 симфонічних та вокально-симфонічних творів — це цілий всесвіт музичного багатства, який він щедро передав світу.
І саме цей всесвіт ожив того вечора.
У концерті взяли участь блискучі музиканти, що продовжують духовну й професійну традицію великого маестро:
- Єлизавета Меньшагіна — гобой
- Олексій Кузьменко — флейта
- Марина Годулян — контральто
- Вероніка Струк — орган
- Ельвіра Паламарчук — ведуча концерту
Їхнє натхнення, майстерність, відданість музиці створили на сцені простір, у якому минуле й сучасність злилися в одну світлу, піднесену мелодію пам’яті.
Вечір розпочався з благородної Прелюдії та фуги до мінор Й.-С. Баха у виконанні Вероніки Струк — кожен звук відлунював так, ніби сам Бах схилився над органом, благословляючи концерт.
Потім прозвучала прониклива арія Адмета з опери «Адмет» Г.-Ф. Генделя у виконанні Марини Годулян — голос, що ніби прорізав простір між століттями.
Органні твори Гершеля, Моцарта та величні симфонічні образи Відора в інтерпретації Вероніки Струк наповнили храм урочистістю і сяйвом. Під її пальцями орган звучав то ніжно, то велично, немов дихав разом із залом.
Контрастом до органної потужності стали камерні інтонації:
— ніжна «Сіціліана» Габріеля Форе у виконанні Єлизавети Меньшагіної;
— витончена флейтова «Павана» та «Місячне сяйво» К. Дебюссі у виконанні
— зворушлива «Пастораль» А. Пансерона у дуеті з контральто Мариною Годулян.
І кульмінацією вечора став фінальний ансамбль із опери Белліні «Норма» — блискуче переплетення флейти, гобоя та органу, що нагадало слухачам: музика — це діалог душ.
Цей концерт став не лише вшануванням 100-річчя видатного музиканта.
Це був живий доказ того, що спадщина Давида Сіпітінера продовжує звучати — у кожному його учневі, у кожному виконаному творі, у кожному серці, яке він колись торкнув своїм мистецтвом.
Одеськакірха Святого Павла у той вечір стала храмом пам’яті, подяки й натхнення.
А музика — тим вітром, що підняв нас над буденністю й нагадав: справжнє мистецтво вічне.
