"Разом вшановуємо всіх невинно вбитих на Волині! Пам'ять нас єднає! Разом ми сильніші", – так польський президент Анджей Дуда прокоментував свій візит до Луцька, де 9 липня він разом з українським президентом Володимиром Зеленським взяв участь у екуменічному богослужінні.
Польща відзначає річницю Волинської трагедії 11 липня – і цього року це 80-та річниця. При цьому сумні роковини збіглися з передвиборчою кампанією у сусідів – восени у Польщі пройдуть дуже важливі парламентські вибори, результат яких наразі не очевидний.
В такій ситуації існувало побоювання, що події 80-річної давнини будуть використовуватися у виборчій боротьбі.
І це здатне завдати удару по відносинах України та Польщі.
Підстави так вважати з’явилися не на рівному місці. Опитування, проведене CBOS, показує: на думку більшості поляків, Володимир Зеленський повинен попросити вибачення від імені свого народу за злочини на Волині.
Різниця полягає лише у тому, що 50% польських респондентів вважають, що ці вибачення мають бути висловлені якнайшвидше, а 28% – вже після завершення війни.
Показово, що поляки вже забули, що такі вибачення від українського президента вже були висловлені, причому неодноразово. А у липні 2016 року тодішній президент Петро Порошенко встав на коліна перед монументом жертвам волинського конфлікту, що розташований у варшавському районі Жолібож.
За таких розкладів вчинок польського президента дійсно є дуже важливим. Щонайменше він дозволяє знизити рівень напруги й ускладнює використання теми Волині у політичній боротьбі.
Може бути, що це не єдиний крок Анджея Дуди в цьому напрямку. Зокрема, раніше він анонсував "низку спільних польсько-українських заходів", присвячених вшануванню пам’яті волинських жертв. Не виключено, що 11 липня польський та український президенти відзначаться ще однією спільною заявою.
До речі, це вже не перші зусилля Анджея Дуди зі зниження напруги у питанні навколо Волинської трагедії. У травні речник польського МЗС Лукаш Ясіна виклав заяву, де вимагав вибачень і більшого каяття від Володимира Зеленського за події на Волині. Ця заява викликала гостру реакцію українського посла, але разом з тим – і канцелярії президента Польщі. Зрештою, Ясіна був змушений відправитися у безстрокову відпустку.
І хоча, як вважається, ця заява була швидше приводом для покарання, а не реальною причиною, цей випадок став сигналом для урядовців, які хотіли наростити собі політичну популярність за рахунок хайпу на гострих питаннях українсько-польської історії.
Варто зазначити: така позиція не зустрічає повного сприйняття навіть у керівний польській партій "Право і справедливість".
Зокрема, кількома днями раніше польський прем’єр Матеуш Моравецький також відвідав Україну для вшанування пам'яті волинських жертв. Цей візит не супроводжували вищі українські посадовці, а тому це був радше сигнал консервативній частині електорату ПіС: мовляв, партія залишається непохитною у своїх вимогах до українців визнати "історичну правду" та взяти на себе одноосібну відповідальність за ці злочини.
Нагадаємо, що українська сторона, не ставлячи під сумнів вчинені воєнні злочини проти мирного польського населення, наголошує, що подібні злочини вчиняли обидві сторони, а тому відповідальність має бути обопільною.
Так чи інакше, наразі є підстави сподіватися, що сумні роковини не завдадуть шкоди відносинам України та Польщі. Принаймні, цього року.
Втім, так само справедливо й те, що ця проблема залишиться і за деякий час знову стане загрозою для двосторонніх відносин.
Питання лише в тому, коли це станеться наступного разу, адже нова "кругла" дата буде нескоро. Та якщо ПіС опиниться в опозиції, вони можуть радикалізувати свою позицію, в тому числі й щодо відносин з Україною у сфері пам’яті.
Ще один неприємний урок останніх років: є певний, і не дуже малий відсоток поляків, яких не влаштують жодні поступки з українського боку. Ані нові вибачення від перших осіб, ані офіційне визнання Верховною Радою України подій 1943 року як "геноциду, вчиненого українськими націоналістами" (до чого нас постійно закликає офіційна Варшава).
Залишається сподіватися, що з роками зростатиме відсоток поляків, яким ці вибачення будуть непотрібні (наразі, згідно з цитованим опитуванням CBOS, таких лише 13%).
Позитивом є те, що 78% поляків вірять у можливість українсько-польського примирення.
Втім, найімовірніше, це примирення буде досягнуто тим, що і для українців, і для поляків нинішня співпраця між країнами, а також перспективи цієї співпраці у майбутньому будуть важливіші за історичні суперечки.
16 місяців повномасштабної війни, попри всі колишні трагедії, суттєво зблизили українців та поляків. Це той символічний капітал, що здатний якщо не поставити крапку в історичних суперечках, то принаймні зменшити їхню актуальність для нашого майбутнього.
Це той шлях, який рано чи пізно дозволить запрацювати формулі про те, що історію треба залишити історикам. Або, щонайменше, не підпускати до неї політиків.
