Чому війна, яку щодня переживають українці, інколи так сильно відрізняється від війни, яку бачить західна аудиторія? Що потрапляє в міжнародні новини, що залишається поза їхніми межами і як редакційні, економічні та технологічні чинники впливають на формування уявлення про російсько-українську війну? Ці питання стали центральними під час чергового КосмоКвартирника в Одесі.
Ukrainian Cosmopolis — спільнота українських дослідників, для яких важливими є цінності справжньої інтелектуальної свободи. Одним із форматів діяльності спільноти стали неформальні зустрічі — квартирники, що об’єднують міжнародних резидентів, українських стипендіатів, дослідників, журналістів та всіх, хто прагне говорити про складні суспільні явища без готових відповідей і спрощених схем.
Цього разу темою розмови стали труднощі висвітлення війни в західних медіа.
Гостем КосмоКвартирника став Нік Стьорді — британський документаліст і письменник, учасник Міжнародної резиденції «Космополіс» 2026 року, журналіст із понад двадцятирічним досвідом роботи з BBC та Channel 4.
Його професійний досвід дозволив подивитися на проблему не лише з боку споживача новин, а передусім зсередини журналістської професії — через механізми, за якими визначається, що саме стане новиною, якою буде її форма і який контекст отримає аудиторія.
Між реальністю та новинною картинкою
Для людини, яка живе в Україні, війна не обмежується окремими повідомленнями про ракетні удари, фронтові зведення чи дипломатичні переговори. Вона складається з безлічі повсякденних деталей: змін у роботі міста, повітряних тривог, перебоїв з електроенергією, волонтерської діяльності, життя військових і цивільних, втрат, вимушених змін планів та постійного відчуття невизначеності.
Однак новинна журналістика змушена відбирати лише частину цієї реальності.
Саме тут, як наголошувалося під час дискусії, виникає одна з головних проблем: між реальністю та її медійним відображенням завжди існує певна дистанція.
Редакція має обмежений ефірний час, обмежену кількість сторінок або символів, обмежений бюджет і водночас — величезний потік інформації. Тому журналісти й редактори щодня ухвалюють рішення про те, які події заслуговують на увагу, які історії здатні зацікавити аудиторію, а які залишаться поза новинною стрічкою.
У цифрову епоху ця проблема стала ще складнішою.
Війна в епоху боротьби за увагу
Сучасне медіасередовище конкурує не лише з іншими виданнями. Новини змагаються за увагу людини із соціальними мережами, відеоплатформами, розважальним контентом, блогерами та величезною кількістю іншої інформації.
Тому журналістський матеріал дедалі частіше має відповідати логіці цифрової уваги: бути зрозумілим, емоційним, достатньо коротким і здатним зацікавити читача або глядача з перших секунд.
Саме ця обставина може створювати спокусу перетворювати складну реальність на просту історію з чіткими героями, конфліктом і зрозумілим висновком.
Але війна не завжди вкладається в таку конструкцію.
Вона має політичні, військові, економічні, історичні, соціальні та людські виміри. Те, що очевидно для українця, який живе поруч із війною, може вимагати значного пояснення для людини, яка перебуває за тисячі кілометрів від неї.
У результаті частина контексту неминуче втрачається.
Редакційне рішення — невидима частина новини
Окрему увагу під час зустрічі приділили редакційним рішенням.
Для глядача готовий сюжет виглядає як завершений продукт. Проте за кількома хвилинами ефіру стоїть ціла система вибору: кого показати, у кого взяти коментар, яку цитату використати, який факт винести на початок, який залишити наприкінці, скільки часу присвятити події та чи потрібне додаткове пояснення.
Ці рішення не обов’язково означають свідоме спотворення реальності. Часто вони є наслідком самої структури медіароботи.
Проте сукупність таких рішень поступово формує медійну картину війни.
Вона може відрізнятися від повсякденного досвіду українців саме тому, що медіа не просто передають події — вони відбирають, структурують і пояснюють їх для своєї аудиторії.
Тиск іззовні та зсередини
Учасники дискусії говорили і про тиск, який відчувають сучасні журналісти.
З одного боку, це редакційні стандарти, дедлайни, обмежені ресурси та вимоги медіакомпаній. З іншого — реакція аудиторії, політичний контекст, соціальні мережі та очікування самих читачів і глядачів.
У цифровому середовищі аудиторія отримала можливість миттєво реагувати на журналістський матеріал. Кількість переглядів, поширень, коментарів та інших показників стає частиною економіки сучасного медіа.
Виникає парадокс: журналіст має пояснювати складну реальність, але медійна система часто винагороджує прості та емоційно зрозумілі історії.
Це може сприяти поступовому спрощенню наративів.
Коли наративи «застигають»
Ще одна проблема, про яку йшлося на КосмоКвартирнику, — здатність медійних наративів з часом ставати стійкими.
Коли певна схема пояснення події вже добре знайома аудиторії, вона стає зручною для подальшого використання. Нові події починають інтерпретуватися через уже сформовану рамку.
Такий механізм може бути зручним для медіа, але водночас створює ризик, що нова реальність буде пояснюватися старими категоріями.
Для війни, яка постійно змінюється, це особливо важливо. Змінюються технології ведення бойових дій, міжнародна політика, суспільні настрої, економічна ситуація, роль безпілотників, інформаційна війна. Разом із цим змінюється і сама Україна.
А от медійний образ країни може змінюватися значно повільніше.
Аудиторія теж впливає на новини
Окремим предметом розмови стала дедалі сильніша орієнтація медіа на очікування власної аудиторії.
Люди схильні звертати більше уваги на інформацію, яка відповідає їхнім попереднім уявленням. Це створює своєрідне замкнене коло: аудиторія очікує певного типу історій, медіа їх виробляють, а потім ці історії ще сильніше закріплюють очікування аудиторії.
Для висвітлення війни така ситуація особливо небезпечна з точки зору повноти картини.
Адже журналістика має справу не тільки з тим, що люди хочуть почути, а й із тим, що їм необхідно знати для розуміння подій.
Саме тут і виникає головне питання професійної журналістики: де проходить межа між необхідністю бути зрозумілим для аудиторії та обов’язком не спрощувати реальність настільки, щоб вона втрачала свій зміст?
Розмова замість готових відповідей
КосмоКвартирник із Ніком Стьорді не став лекцією з готовими рецептами.
Навпаки, його формат передбачав розмову зсередини професії та відкриту дискусію з учасниками. Говорили про зовнішній і внутрішній тиск на журналістів, економіку сучасних медіа, редакційні рішення, комерціалізацію цифрового інформаційного простору, спрощення наративів та проблему відповідності журналістського продукту очікуванням аудиторії.
Учасники зустрічі подякували Ніку Стьорді за гостру й змістовну дискусію про проблеми висвітлення російської війни проти України.
Її цінність була саме в можливості подивитися на журналістику не як на прозоре «вікно», через яке світ бачить війну, а як на складну професійну систему, що постійно здійснює вибір.
Право на складну правду
Питання про те, чому війна в Одесі чи іншому українському місті може здаватися зовсім іншою, ніж у міжнародному інформаційному просторі, не має однієї простої відповіді.
Причини можуть бути пов’язані з географічною дистанцією, редакційними форматами, економікою медіа, конкуренцією за увагу, алгоритмами цифрових платформ, особливостями аудиторії та професійними обмеженнями журналістів.
Але сама постановка цього питання важлива.
Бо якісна журналістика — це не лише швидкість повідомлення новини. Це також здатність зберегти контекст, показати суперечності й не позбавити складну подію її складності.
Для України, яка вже багато років живе в умовах російської агресії, питання міжнародного сприйняття війни має особливе значення. Від того, як світ бачить події, залежить не лише інформаційне поле, а й те, наскільки зрозумілими для зовнішньої аудиторії залишаються український досвід, масштаби війни та її довготривалі наслідки.
Саме тому розмова про медіа — це водночас розмова про відповідальність.
Про відповідальність журналіста перед фактами.
Про відповідальність редакції перед аудиторією.
І, зрештою, про право суспільства отримувати не зручну чи спрощену картину світу, а можливість побачити якомога повнішу й чеснішу правду.
