“Куточок Європи в центрі Одеси”. Так часто описують територію навколо одеської кірхи, особливо під час традиційного різдвяного ярмарку. Дійсно, естетика архітектурного ансамблю, яку підкреслює освітлення, та особлива атмосфера можуть ненадовго перенести в затишне західноєвропейське місто. І це не випадкове враження.

Кірха, відновлена з руїн в 2010 році, вже стала одним з найулюбленіших символів Одеси. Але хто її побудував і навіщо? Чому вона має саме такий вигляд? Ці питання цікавлять небагатьох. Тим не менш, лютеранська громада Святого Павла, яка була ініціатором побудови кірхи, цього року святкує 220 років з дня свого заснування, тобто є майже ровесником сучасної Одеси. Але її внесок в життя міста не обмежується лише побудовою прекрасного храму. На початку XIX сторіччя з Європейських країн приїхали тисячі колоністів євангелічного віросповідання на запрошення російських імператорів, які потребували робочих рук. Катерина II, яка сама була лютеранкою до одруження, чудово розуміла, яку користь можуть принести на нещодавно завойованій землі її побожні та працьовиті земляки. Вона, а потім і її син Олександр І видавали маніфести, за якими новоприбулі німці отримували землю, значні пільги та звільнялися від військової повинності. Це притягнуло тисячі колоністів, переважно з Вюртембергу та інших земель Південної Німеччини, більшість з яких були саме лютеранами. Вони створили процвітаючі сільськогосподарські колонії на півдні України.

Частина з колоністів поселилася безпосередньо в Одесі. Це були ремісники, торговці, інтелігенція та чиновники. Лютеранам для заселення виділили так звану “Верхню колонію”, де зараз і знаходиться кірха. Саме населення цього району, а також найближчої до Одеси колонії Люстдорф, стало основою для майбутньої лютеранської громади. В 1803 році в Одесу та регіон призначений перший пастор Генріх Пферссдорф, і це стало підставою вважати саме цю дату початком заснування громади, хоча зібрання віруючих відбувалися і до цього (вони проходили в квартирі родини Отерштеттер, на вул. Садовій), а пастор приїхав на місце служіння пізніше.

В 1825 році громада заснувала свою школу. Як казав один із її тогочасних пасторів Карл Флетніцер: “Лютеранську громаду не можна уявити без школи”. Двісті родин зголосилися підтримувати цей проект фінансово, і після цього соціальна активність ще більш виросла. Під керівництвом Карла Флетніцера громада почала розбудовувати благодійні установи, які допомагали не лише лютеранам, але й всім одеситам, хто звертався за допомогою: перш за все бідним та хворим людям похилого віку.

З моменту свого заснування громада збиралася в приватних приміщеннях. Лише в 1821 році вдалося отримати ділянку для будівництва храму, яке розпочалося в 1824 році. Перший проект був розроблений тоді ще молодим архітектором Францом Боффо, і виявився невдалим. Встановлені колони впали і зруйнували значну частину нефу. Рада громади відсторонила Боффо, і доручила будівництво Джованні Фраполлі и Георгію Торічеллі. Перша кірха була закінчена і освячена в 1827 році. Від неї досі залишилися частина стін та вікон. Громада нарешті отримала постійний дім.

Перша будівля кірхи Святого Павла

Соціальне служіння отримало великий поштовх до розширення в наслідок діяльності нового пастора Герборда Бінеманна. Він був ініціатором розширення школи, побудови сиротинців для хлопчиків та дівчат та створення євангелічної лікарні. Енергійний організатор та палкий проповідник, пастор Бінеманн користувався настільки значною повагою серед містян, що головна газета “Одеській лісток” писала: “Він був душею суспільства нашого міста”.

пастор Герборд Бінеманн

За результатами служіння Бінеманна громада Святого Павла виросла настільки, що стара кірха була вже затісною. Рада громади замовила новий проект храму Герману Шойрембрандту. Проект в еклектичному стилі, якій поєднував романські та готичні елементи був таким вдалим, що архітектор отримав за нього орден Святої Анни.

 Будівництво завершилося в 1897 році. Перебудована в кірха стала більшою – вона могла вмістити 1200 людей і більше одночасно. Внутрішнє оздоблення відображало заможність лютеранської громади. Був становлений розкішний, різний, оздоблений сріблом олтар, дубові хори та лавки. Освячення цього храму символізувало найвищу точку розвитку та впливу громади Святого Павла, яка на той час складала приблизно 10000 віруючих. Але вже дуже скоро почнеться її занепад.

Зал кірхи

Першим дзвіночком стала Революція 1905 року, яка принесла в Одесу великі заворушення. Перша Світова Війна, в якій Російська імперія протистояла Германській та Австро-Угорський змінила все докорінно. Це одразу зробило громаду Святого Павла, яка складалася переважно з німців, мішенню для цькування. В 1914 було заборонено публічне вживання німецької мови, і громада перейшла на російську. У громади відібрали частину переданої в користування землі. Не зважаючи на це, лютерани намагалися продемонструвати свою лояльність Російській імперії. Повалення монархії, громадянська війна та прихід до влади більшовиків зумовили масову міграцію лютеран в Європу та Північну Америку. На тих, хто залишився очікували суворі випробування.ня.

Хор громади з органістом Теофілом Ріхтером (сидить в центрі)

Нова влада націоналізувала кірху і всю нерухомість громади Святого Павла, хоча віруючим дозволили збиратися на богослужіння. Під приводом боротьби з голодом в 1922 році були конфісковані церковні цінності. В 1924 році її переєстрували за новим законодавством, але все рівно віруючи відчували постійні утиски, дехто був засуджений та примусово переселений. Тому вони шукали можливості виїхати з СРСР.

Початок великого терору 1937 року став початком остаточного знищення громади. В цьому році був розстріляний останній пастор старої громади Карл Фогель. Така ж доля в 1941 році очікувала на Теофіла Ріхтера, останнього органіста довоєнної кірхи, батька відомого піаніста Святослава Ріхтера.

Під час Другої Світової війни була спроба відновити спільне духовне життя одеських лютеран з боку одновірців з Трансильванії, але справи місцевих німців були передані СС, які всіляко заважали відродженню громад в Одесі і регіоні. А в 1944 році, під час визволення міста радянськими військами, більшість будівель, які належали громаді були зруйновані. Вціліли лише кірха, богадільня (сучасний Пасторський будинок) та лікарня. Німецьке населення було депортоване на Схід, що знищило громаду Святого Павла фізично.

В 1976 році кірха, яка до цього використовувалася як теле-центр та спортивна зала, дуже сильно по-страждала під час пожежі. Були знищені залишки внутрішнього оздоблення, стіни покрилися величезними тріщинами і провалився дах. Більш ніж 30 років храм був в стані руїни.

Перші богослужіння в руїнах храму

Відродження громади Святого Павла стало можливим в 1990 році. Її складали як ті, хто вже належав до лютеранських громад у вигнанні, так і ті для кого пошук віри був частиною відновлення ідентичності. Саме тому громада зберігає в своїй офіційній назві слово «німецька». Але с самого початку її частиною були і змішані подружжя, і ті хто знайшов духовний прихисток в лютеранській церкві, не маючи предків серед німців, або представників інших етносів, які традиційно сповідують лютеранство.

Богослужіння відродженої громади Святого Павла

Одеські лютерани в складних економічних обставинах крок за кроком будували церковне життя за допомогою друзів та партнерів, перш за все з Німеччини. Євангелічно-Лютеранська Церква Баварії зробила колосальний внесок у відродження громади, направивши до Одеси пасторів і інших служителів, а також профінансувавши спочатку реконструкцію Пасторського будинку, а потім і самої кірхи.

Освячення Пасторського будинку

До цього вже достатньо чисельна громада постійно переїжджала з одного орендованого приміщення до іншого, що сильно ускладнювало церковне життя. Першим був викуплений та відбудований в 2002 році Пасторський будинок. Він став канцелярією, створеної в 1992 році Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України, а її приміщення використовувала Громада для богослужінь, недільних шкіл і інших занять, соціальної допомоги та іншої активності. Був придбаний перший невеликий орган, на якому почала грати органістка Вероніка Струк. Громада завжди мріяла про відновлення свого храму. На жаль, його відновлення в попередньому вигляді було недоцільним і неможливим. Проект реконструкції передбачав зменшення церковної зали та її оздоблення в більш сучасному стилі, яке оформив німецький художник Тобіас Каммерер. Громада Святого Хреста в м. Нюрнберг передала свій великий орган. Оновлена кірха була повторно освячена 17 квітня 2010 року. 

Повторне освячення кірхи

На межі тисячоліть чисельність громади налічувала близько 500 членів. Після цього розпочався час серйозних викликів: постійна еміграція на Захід, криза лідерства, пандемія COVID-19 та війна. Через це склад і розвиток Громади майже ніколи не був стабільним. І про дореволюційні масштаби служіння Громада Святого Павла може лише мріяти. На 220-му році існування вона складається з 40 членів, частина з яких долучилася з початком повномасштабної війни. Цінності європейської церкви, яка служить європейському місту, приваблюють людей з різноманітним бекграундом.

Святе Причастя

Громада ще шукає своє місце в релігійному та суспільному ландшафті Одеси в нових умовах, працює над своїм баченням та місією. Історична спадщина, глибока теологія, тісні зв’язки з одновірцями в Німеччині та інших країнах відкривають широкі можливості для служіння місту та людям, які в ньому постійно, або тимчасово живуть. Тому є підстави вірити, що громада Святого Павла ще зробить свій внесок в історію Одеси.