Уже третій рік мільйони українців, які покинули свій дім після початку великої війни, живуть за кордоном. Центр економічної стратегії (ЦЕС) втретє провів велике дослідження, щоб дізнатися, ким є ці люди, у яких умовах вони живуть та чи планують повертатися, а також як їх (не) повернення може вплинути на українські економіку та демографію.

Для цього дослідження були використані дані опитування українських біженців, проведеного дослідницькою агенцією Info Sapiens на замовлення ЦЕС, у рамках якого було проведено три хвилі опитувань.

В останній хвилі (грудень 2023 року – січень 2024 року) відповісти на запитання дослідників погодилася 1 тис українців, які перебувають за кордоном (крім тих, хто перебуває в Росії чи Білорусі).

Результати опитування не дуже оптимістичні: дедалі менше українців хочуть повертатися додому і дедалі більше з них асимілюються в країнах поки що тимчасового перебування. Як можна змінити їх точку зору?

Біженці за кордоном

За розрахунками ЦЕС, у кінці січня 2024 року за кордоном перебували 4,9 млн українських біженців. З них близько 3,3 млн перетнули західний кордон України, 250 тис виїхали в ЄС через Росію чи Білорусь, а 1,3 млн залишаються в РФ.

Окрім Росії, найбільше біженців перебуває в Німеччині (1,3 млн), Польщі (950 тис) та Чехії (380 тис). Найбільше українців виїхало на початку великої війни: лише за березень 2022 року через західні кордони Україну залишили на 3 млн більше осіб, ніж в’їхали.

З того часу кількість виїздів стабілізувалася: у деякі місяці більше людей виїжджали з країни, а в інші – більше поверталися. Загалом за 2023 рік за кордон виїхало на 160 тис більше, ніж повернулося.

"Як ми вас усіх зберемо?". Чому не всі біженці повернуться в Україну

Зрозуміло, що більшість українських біженців – жінки. Їх серед опитаних 65%. Цікавий момент: частка чоловіків порівняно з листопадом 2022 року зросла. Зараз їх 35%, а тоді було лише 17%.

Разом із зменшенням частки жінок серед біженців скорочуються й цифри щодо дітей. Якщо в травні 2023 року неповнолітніми були 51% українців, які залишили межі країни, то в січні 2024 року таких стало 38%.

Більшість українців, які перебувають за кордоном, виїхали зі сходу (33,4%) або півдня України (26,9%). Це не дивно, адже саме ці регіони найбільше постраждали від російського вторгнення. Найбільш схильними до виїзду виявилися люди з вищою освітою та вищим рівнем доходів. Так, 70% опитах мають вищу освіту. До великої війни лише 29% українців віком понад 24 роки мали рівень освіти не нижче бакалаврського.

При цьому люди, які виїхали за кордон, у мирний час були більш заможними за середньостатистичного українця: 7,7% опитаних могли купити що завгодно в будь-який час, 29,9% вистачало на їжу, одяг та дорогі речі, але щоб купити дорожчі речі, треба було заощаджувати чи позичати.

Серед усіх українців, за даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), у 2021 році таких було лише 1,1% та 6,6% відповідно. Отже, виїзд значної кількості високоосвічених громадян може бути значною проблемою для економіки України та спричинити нестачу кваліфікованих спеціалістів у багатьох галузях.

Умови життя

Українці поступово інтегруються з ринками праці країн перебування. У момент проведення опитування 45% біженців були працевлаштовані (у листопаді 2022 року – 41%). У Німеччині рівень зайнятості найнижчий, там працюють лише 23% біженців.

Це не дивно, адже політика Німеччини полягає в щедрих соціальних виплатах особам, які відвідують інтеграційні курси, заохочуючи їх спершу вивчити німецьку мову і пройти інтеграційний курс і лише потім шукати роботу. Найбільша ж частка українців працює в Словаччині (71%), Чехії та Британії (по 69%).

Працевлаштовані українці збільшують рівень своїх доходів, а рівень соцвиплат для них скорочується. Зараз 38% з них кажуть, що отримують "набагато більше, ніж до війни", а 23% – "дещо більше". Якщо в листопаді 2022 року допомогу отримували 92,5% осіб, то на початку 2024 року – лише 71%.

Серед біженців стає більше тих, кому життя за кордоном подобається більше, ніж в Україні. Два роки тому набагато більше подобалося жити на батьківщині 42% опитаних, зараз – лише 27%. Цьому могли сприяти адаптація до життя в країні перебування, працевлаштування, а також повернення в Україну частини осіб, яким "вдома було краще, ніж в гостях".

 

Частка українців, які бажають повернутися в Україну, зменшується. У листопаді 2022 року про наміри "точно" повернутися говорили 50% респондентів і ще 24% "скоріше планували", а в січні 2024 року таких було по 26%. Такі ж настрої і серед дітей біженців: у травні 2023-го 39% з них "точно" хотіли повернутися і ще 17% – "скоріше хотіли", а зараз ці показники становлять 22% і 25% відповідно.

 

Найменше повертатися хочуть діти віком 15-17 років. Серед них 17% "точно" вирішили це для себе, а 29% – "скоріше". Діти цього віку можуть залишитися за кордоном, навіть якщо їх батьки повернуться в Україну, наприклад, вступивши до навчального закладу в країні перебування.

Демографічні втрати та вплив на економіку

За розрахунками ЦЕС, з 3,6 млн українців, які перебувають за кордоном (без урахування тих, які перебувають у Росії та Білорусі), за кордоном можуть залишитися 1,4-2,3 млн людей залежно від сценарію розвитку подій.

Крім того, після припинення дії воєнного стану і відкриття кордонів Україну можуть залишити 88-155 тис чоловіків. Мова про тих з них, чиї дружини виїхали за кордон.

Після війни додому можуть не повернутися 3 мільйони українців. Що буде з економікою?

Від неповернення такої кількості біженців економіка України може втрачати 3,9-6,3% від довоєнного ВВП щорічно. Погіршиться і демографічна ситуація. Рівень народжуваності в Україні і до великої війни був низький, еміграція перевищувала імміграцію, що спричиняло старіння та зменшення кількості населення.

На жаль, через війну ця ситуація лише погіршилася. Якщо дивитися лише на втрати населення від міграції, за кордон виїхали переважно жінки середнього віку та діти. Неповернення цих груп означатиме, що в майбутньому населення України зменшиться, а тенденція старіння населення збережеться та посилиться.

Рекомендації

Для мінімізації негативних наслідків для України від відпливу населення та допомоги українцям повернутися додому ЦЕС рекомендує зробити такі кроки.

Надати українським біженцям свободу пересування і вибору місця проживання на рівні з громадянами ЄС. У березні 2025 року закінчується термін, на який ЄС може максимально продовжити статус тимчасового захисту, тож перед високопосадовцями ЄС постає питання, чим його замінити. Оптимальним варіантом є надання громадянам України права на проживання в ЄС на рівні з громадянами ЄС.

Метою України є вступ до Євросоюзу. Після вступу в ЄС українці однаково отримають право жити в будь-якій країні ЄС, а надання такого права пришвидшить інтеграцію України з Європейським Союзом.

Також це стимулюватиме українців повертатися, бо вони не боятимуться втратити пільги або права на проживання за кордоном. Україна може спонукати партнерів з ЄС саме до такого варіанту, якнайшвидше запровадивши в односторонньому порядку аналогічне право для громадян країн ЄС.

Інвестиції в покращення транспортного сполучення під час війни для зменшення бар’єрів для приїзду в Україну, "життя на дві країни" з проведенням більшого часу на батьківщині.

Співпраця з країнами ЄС щодо повернення українців після війни. Повернення біженців зміцнить економіку України та дозволить їй більше інвестувати в безпеку та відновлення. Це означає, що вона потребуватиме менше європейських коштів.

Отже, Україна має переконати європейських партнерів у співпраці задля повернення біженців після війни.

Що стимулюватиме українських біженців повернутися додому

Швидка післявоєнна відбудова постраждалих регіонів. Щоб українцям було куди повертатися, потрібно швидко відбудувати зруйновані регіони. Поки триває відбудова, слід надавати допомогу людям із постраждалих та окупованих регіонів.

Розвиток механізмів державно-приватного партнерства. Щоб інвестор хотів вкладати кошти в українську економіку без побоювань, пов’язаних з труднощами в пошуку робочої сили, держава може будувати житлові будинки для потенційних працівників.

Допомога в пошуку роботи в безпечнішому регіоні, курси перекваліфікації. У багатьох країнах ЄС були організовані курси з перекваліфікації для українських біженців, які фінансували уряди тих держав і благодійні організації. Україна може використати цей досвід для організації схожих курсів у відносно безпечних регіонах, щоб стимулювати біженців повертатися туди з-за кордону.

Збільшення ресурсів на комунікацію із співвітчизниками за кордоном через дипломатичні представництва.

Спрощене повернення дітей до навчання в українських школах. Для дітей, які повертаються в українські школи після навчання за кордоном, потрібно максимально спростити цей процес: зарахувати вивчені ними предмети за кордоном та поновити їх у школах без додаткових іспитів.

Спрощення вступу українських випускників іноземних шкіл до українських вишів.

По-перше, потрібно спростити процес визнання документів про загальну середню освіту країн ЄС в Україні.

По-друге, можна дозволити таким учням вступати в українські університети на основі лише закордонних документів про повну загальну середню освіту країн, у яких вони перебували під час війни.

По-третє, потрібно, щоб ці абітурієнти мали можливість вступати "на бюджет" та претендувати на стипендію.