Євген Голубенко про свою виставку:

«Коли на початку війни зайшла розмова про виставку, то здавалося, що ця тема не на часі, зовсім недоречна. Через два роки, коли війна з події перетворилася на стійкий побут і виставки не припинилися, а корм для кішок не зник у продажі (першого ранку нападу в чергах біля зоомагазинів стояв натовп переляканих власників розпещених домашніх тварин), така ідея не здалася дивною. Перші думки від початку обстрілів були досить сюрреальними. Захотілося закінчити розпочаті роботи. Хоча, здавалося б, яка різниця - згорять у пожежі готові роботи чи тільки розпочаті? Потім здалося, що треба швидко реалізувати відкладені задуми. Але це хоч би мало логіку, думка навіть підсвідома, про можливість несподіваного раптового кінця, живе у всіх, навіть у самих нелякливих і безшабашних. В результаті продуктивність порівняно з попередніми часами різко збільшилася. 
Про цю експозицію можу лише сказати, що основним мотивом усіх моїх виставок є бажання побачити роботи у новому просторі чужими очима. Вилазять усі недоліки, до яких у себе вдома я звик і не помічаю. Зазвичай мені не властиво гостро реагувати на те, що відбувається навколо, миттєве, - до актуального мистецтва ставлюся нормально, але сам не займаюся. Проте в цих роботах вилізло і щось сьогоднішнє: неможливо ігнорувати, не помічати палицю, яка б'є тебе по голові. Майже всі роботи цієї експозиції - або нові або ті, що я ніде не показував. Сподіваюся, що в них є позитивний, не депресивний початок, бо в принципі вважаю - призначення мистецтва – радість та ліки, хоча деяким людям потрібні й гіркі пігулки».

Творчість Євгена Голубенка сповнена чудерницькими ідеями і не менш дивним їх втіленням. Його живопис завжди філософічний, з тонким сумом і легкою іронією. Колажі складаються з несподіваних елементів, які формують парадоксальні історії. Об'єкти та скульптури, що часто мають в основі дерево, фантасмагоричні та чарівні.
Автор багато років працював художником-постановником у кіно, можливо тому його проект «Оптимистичний песимізм» занурює у простір, де надія та розчарування зливаються воєдино і глядачеві не залишається нічого іншого, як дивуватися та рефлексувати.

Катерина Піменова, арт-оглядач.