Увечері 3 травня у концертній залі Одеського національного академічного театру опери та балету панувала справжня магія. Під назвою «Мрії кохання» публіці було запропоновано більше, ніж просто концерт — це була емоційна подорож, щира й глибока, яка залишила життєстверджуючий слід у серцях кожного слухача. Весь вечір супроводжувала по ній ведуча органних концертів в Одеській опері заслужений працівник культури України Людмила Сергійчук. Вишукана програма, талановиті виконавці та духовна атмосфера органної музики подарували публіці вечір, про який ще довго говоритимуть із захопленням. 

Перше відділення: шляхами світової любовної лірики

Концерт відкрила Вероніка Струк варіаціями Хенріка Андрієссена на старовинну тему. Її гра на органі одразу задала тон усій події — урочистий, але водночас ніжний. З перших нот зал завмер, ніби в очікуванні одкровення.

Віталій Смирнов із твором Шумана «Присвята» продовжив цю ліричну лінію. Його виконання було глибоким, щирим, з нотками легкого суму, які так властиві романтичному стилю.
Анна Богач виконала «Мрії кохання» Ліста з такою ніжністю й теплом, що у слухачів перехоплювало подих. Кожна фраза звучала мов зітхання душі — чисте, тендітне, високе.

Юлія Терещук, заслужена артистка України, зворушила до сліз у «Шляхах кохання» Пуленка. Її голос, сповнений сили й жіночності, мовби розповідав інтимну історію, знайому кожному в залі.

Але справжнім подарунком став дует Терещук і Богач у «Дуеті квітів» з опери «Лакме» Лео Деліба. Їхнє виконання було зразком тонкого вокального балансу — гармонія голосів, витонченість фразування й повна синергія на сцені.

Флейтист Олексій Кузьменко з «Місячним сяйвом» Дебюссі створив атмосферу справжньої імпресіоністичної мрії. Його інтерпретація — мов картина пензля, що оживає в темряві залу.

Наприкінці першого відділення пролунала повітряна тривога і відвідувачі організовано спустилися до бомбосховища, там було організовано імпровізований концерт, де під фортепіанне супроводження Ігоря Паради для глядачів, співали Юлія Терещук та Сергій Заміцький.

Друге відділення: мелодії рідної землі

У другій частині концерту музика промовляла голосом України. Вероніка Струк у творі Георгія Куркова «Tylynka» знову продемонструвала віртуозність і глибоку емоційність.

Народна лірика у виконанні Віталія Смирнова («Ніч така місячна») і Василя Добровольського («Дивлюсь я на небо») ожила в сучасному прочитанні — щиро, без пафосу, з любов’ю до рідного.

Флейта Олексія Кузьменка в «Ноктюрні» Жанни Колодуб прозвучала, як сповідь природи — тихо, чуттєво, світло.

Неймовірний дует Анни Богач і Василя Добровольського у пісні Майбороди «Ми підем, де трави похилі» наповнив залу ностальгією, спокоєм і надією.

«Місто рідне моє», зворушливо заспіване Юлією Терещук, це пісня про Одесу нашого одеського композитора Олександра Красотава. Він вже не з нами, але на концерті була присутня його сім'я.

Драйвова, колоритна «Гандзя», де всі троє виконавців (Смирнов, Добровольський, Замицький) буквально підняли зал на ноги.

Фінальна крапка — «Молитва за Україну» Миколи Лисенка у виконанні всіх учасників концерту — стала кульмінацією вечора. Потужний, духовно піднесений фінал об’єднав сцену й залу в єдиному пульсі. Це був момент єдності, віри й сили.

Концерт «Мрії кохання» став не просто музичною подією — це було одкровення, акт любові до музики, до людини, до України. Вечір пройшов у тонкому балансі між європейською класикою та українською душею. А майстерність виконавців, щира емоція і бездоганна програма зробили цей концерт справжнім подарунком для всіх, хто був присутній. Такі миті — рідкісні. І саме тому — безцінні.