З перших днів масштабних бойових дій залізничний вокзал "Одеса-головна" став для вимушених біженців не просто проміжним пунктом призначення, а гостинним, теплим у всіх сенсах тимчасовим будинком. На колектив вокзалу лягло не лише колосальне навантаження, а й величезна відповідальність за життя та безпеку тисяч людей, проте одесити честю впоралися із випробуваннями. А між тим залізничний вокзал має свою захоплюючу історію, в якій брали участь багато відомих людей.

Як все починалося

Перший залізничний вокзал Одеси було збудовано на "Тюремній" площі в неокласичному стилі за «тупиковою» схемою, тобто далі їхати нікуди. Площа називалася так тому, що з 1825 до 1894 року на ній знаходився Тюремний замок.

У 1894 в'язниця "переїхала" в новий Тюремний замок, побудований за проектом петербурзьких "Хрестів", де він розташований і сьогодні між вулицями Водопровідною та Фонтанською дорогою. Вже після спорудження будівлі вокзалу площу перейменували на "Вокзальну".

«З Високого Государя Імператора Олександра II волезвільнення» було ухвалено рішення про будівництво нового вокзального комплексу в самій Одесі, і вже в 1884 році за проектом Петербурзького академіка архітектури Віктора Олександровича Шретера, було збудовано та запущено новий Одеський вокзал. Шретер відомий в Україні як автор проекту Київського міського театру, нині Національної опери України на вул. Володимирській.

До появи залізничного вокзалу в Одесі пасажирів із центру міста доставляли до станції Товарна спеціальним поїздом, схожим на паровий трамвай. Для цього було збудовано невеликий павільйон на Куликовому полі. Станція Одеса-Товарна була тоді головною станцією Одеси і саме туди прибували усі без винятку пасажирські потяги, у тому числі царський.

проект Штретера

Вокзальний комплекс фактично розділив величезне Куликове поле на Куликове поле та Сінну площу. Суспільство тоді було суворо сословним що виразилося плануванням першого вокзалу, спроектований він був на три входи. Фасадний призначався для пасажирів I класу та був головним входом до будівлі. З боку Куликова поля був вхід до залів ІІ класу. З боку Старосінної площі здійснювалася посадка та висадка пасажирів ІІІ класу та завантаження, а також вивантаження товарів.

Будівля першого міського вокзалу пережила Світову війну 1914 року, революцію та громадянську війну 1917 – 1922 років, але не пережила Другу світову війну. Підірвано вокзал було в 1944 році румунськими відступаючими військами в останні дні окупації Одеси.

німецька аерофотозйомка

Всенародне комуністичне будівництво нового вокзалу

Будівництво нового вокзалу було оголошено всенародним будівництвом та взято під особливий контроль партії та уряду. Це дало результат: складну в архітектурному та інженерному плані нову будівлю залізничного вокзалу Одеси було споруджено в рекордні терміни протягом 1950-52 років.

Закладка фундаменту нового вокзалу

Проект вокзалу та привокзальної площі розробив архітектор Л. Чуприн у співавторстві з інженером В. Березницьким. Чуприну дивним чином вдалося зберегти дух старого одеського вокзалу, створивши при цьому складнішу в інженерному сенсі сучасну споруду в стилі радянського ампіру. Будівля - монумент у своєму рясному декорі оспівує торжество марксистських ідей у образотворчих формах радянської еклектики.

І ось настав довгоочікуваний момент

«Вчора в урочистій атмосфері відбулося відкриття нового Одеського вокзалу. До шостої години вечора на привокзальній площі зібралися тисячі трудящих, будівельники, школярі та піонери з букетами живих квітів. Між колонами перед головним входом у будівлю вокзалу протягнуто червону стрічку. На ній слова: "Ласкаво просимо!"», - захоплено писала одеська газета "Більшовицький Прапор" від 13 липня 1952р.

А потім були будні звичного вже нам, сучасникам будівлі вокзалу. Новому вокзалу вже сімдесят один рік, за людськими мірками – поважний вік! Змінювалася не одна епоха. Пішов в минуле СРСР, а з ним і його комуністична ідеологія.

Декомунізація та війна

Незалежна Україна сьогодні будує свою самоідентифікацію на інших ідеологічних засадах, суперечність із якими особливо загострилася у момент повномасштабної російської агресії.

Вимоги до декомунізації у цей важкий для України час стали питанням виживання. Що стосується Одеського залізничного вокзалу в цьому сенсі все було дуже складно. З одного боку, він будувався як об'єкт монументальної комуністичної пропаганди, з іншого боку є пам'яткою архітектури місцевого значення та однією перлин одеської архітектури, що замикає собою старий центр міста по вулиці Пушкінській.

Одеський залізничний вокзал зустрічає та проводжає гостей нашого міста. Перед керівництвом вокзалу стояло непросте завдання: не порушуючи неповторний стиль та художній образ пам'ятки архітектури прибрати елементи комуністичної пропаганди. І це завдання було віртуозно вирішено.

 Керуючись рекомендаціями Експертної ради з питань декомунізації, на фасаді будівлі вокзалу з боку пасажирських платформ закрито банерною розтяжкою елементи радянської символіки: ордена Леніна, медаль «Золота зірка», напис-ліпка «Одесса».
Елементи української державної символіки гармонійно вписалися у пропорції корінфських капітелей сімдесяти однорічної давнини, монументальні полотна соцреалізму були замінені на зображення краєвидів, що відображують відомі туристичні об'єкти Одещини. І все це за умов війни, коли на трудовий колектив обрушилися небувалі випробування.

За час війни вокзал забезпечив евакуацію до безпечних місць 488 тисяч пасажирів. Вагони евакуаційних поїздів приймали і 150, і 200 осіб. Вимушені внутрішні переселенці прибувають із різних регіонів України, переважно – з Миколаївської, Херсонської, Сумської, Харківської, Донецької та Луганської областей. На Одеському залізничному вокзалі було облаштовано два зали для їхнього прийому, створено умови для тривалого перебування: є ліжка, стільці, столи, пункти харчування…

Працівники вокзалу консультують, надають інформаційну та психологічну допомогу. Біженці отримують гаряче харчування, забезпечуються засобами особистої гігієни, за необхідності отримують дитячий одяг.