Інститут ринку і економіко-екологічних досліджень Національної академії наук України відзначається своїм значущим внеском у вирішення актуальних проблем сучасності, які стосуються економіки, ринкових відносин та екологічної стійкості. Інститут активно займається науковими дослідженнями, спрямованими на збільшення наукових та науково-технічних знань, їх трансформацію у практичні рішення та підготовку висококваліфікованих наукових кадрів. Сьогодні ми поговоримо з його директором, академіком Борисом Володимировичем Буркинським.
-
Над якими місцевим проблемами працює Інститут ринку і економіко- екологічних досліджень Національної академії наук України?
Борис Буркинський: Скажімо, як вирішити проблему Куяльника, про яку, мабуть, ви чули. Питання в тому, що треба зберегти унікальні грязі, які наразі використовуються та використовуватимуться надалі в лікувальних цілях. Проблема в тому, що малі річки, які впадають у Куяльницький лиман, пересохли, і прісної води не вистачає для того, щоб розсолення води в лимані проходило повільно. Випаровування випереджає розсолення, через що солоність зростає; і хоча взимку в Куяльник подають морську воду - але це теж солена вода - ще більше зростає засолення води в лимані. То проблема в тому, яким чином подати воду, щоб підтримати екологічний баланс. Ця проблема повинна бути вирішена найближчим часом, і вона буде вирішена.
-
Як Інститут знаходить можливості виживати в цей складний час?
Скажу відверто: в державі грошей немає. Я тільки час тому дивився доповідь президента Національної академії наук України, - в якій він на наступному тижні буде доповідати про роботу Академії наук, - фінансування не збільшується, а скорочується: сьогодні більшість підрозділів Академії наук працюють неповний робочий день. Але співробітники нашого Інституту працюють повний робочий день і на повну заробітну плату, оскільки ми знаходимо гроші для того, щоб люди мали таку можливість. Наприклад, у Львові існує такий же інститут: вони працюють неповний тиждень, тоді як у нас люди працюють із повним завантаженням, і зарплата повністю збережена відповідно до штатного розпису, і ще надбавки є. Це тому, що ми маємо гранти; це нормально, коли гранти дозволяють певним чином підтримувати наукову діяльність. В тому році у нас було шість міжнародних грантів.
-
Скажіть, як на Ваш погляд підняти сьогодні нашу промисловість, щоб вона запрацювала, де шукати гроші для цього?
Виходячи з того, що держава не може повністю забезпечити наукову діяльність, не говорячи вже про внутрішні інвестиції в промисловість, - ми шукаємо і знаходимо грантові кошти під такі наші проекти, як створення вільних економічних зон, які повинні зробити економічно привабливим той
чи інший регіон для зовнішнього інвестора. У нас був проект вільної економічної зони «Порто-франко» в Одесі; останнє, що ми зробили по півдню України, - це проект вільної економічної зони «Буджак», - так що нам є що показати, є чим гордитися! І ми можемо і будемо надавати на рівень держави ті пропозиції, які ми вважаємо можливими для впровадження сьогодні в практику. Але заважає війна, сумнозвісний «туман війни», тобто загальна невизначеність ситуації.
-
Чи надає Інститут певні поради уряду у воєнний час?
Звісно. Ми працюємо зараз над підрахунком екологічних збитків, а точніше - розробили методику для обчислення того, скільки ми сьогодні втрачаємо сільськогосподарської землі внаслідок війни, а також працюємо над рекомендаціями щодо відновлення цих земель. Це одна методика. Інша методика, яку ми розробили, дозволяє обчислювати втрати лісу. За цими методиками будуть рахуватися екологічні втрати, які ми несемо внаслідок війни. Ми приймаємо участь в різних конкурсах наукових робіт; в одному з таких конкурсів, який виграли наші співробітники, вони працюватимуть саме за цими нашими методиками.
-
Скажіть, чи залучають фахівців Інституту до програм підтримки економічної безпеки?
Так, залучають. Наприклад, нова програма по Каховському водосховищу: туди ми внесли свої пропозиції, що багато в чому доповнюють розроблені заходи. Наші пропозиції вже використовуються, і ми продовжуємо цю нашу роботу, з усією відповідальністю.
-
Ми знаємо про вагомий внесок академіка Буркинського у підготовку фахівців-економістів вищої кваліфікації для вишів і науково-дослідних інститутів регіону: під Вашим керівництвом успішно захищено більше 50 докторських та кандидатських дисертацій. Яке Ваше враження від ситуації у цій сфері зараз?
Я вважаю, що є певні проблеми з аспірантурою, хоча це не від нас залежить. Як Вам відомо, доктор філософії - це третій рівень вищої освіти і водночас перший науковий рівень. Але ми не вважаємо, що це повноцінний науковець. З різними пропозиціями ми виходимо і на Академію наук і на МОН, але там нам кажуть, що так, як сьогодні є, - це добре, і що ми, начебто, йдемо так, як в Європі. Але насправді в Європі все відбувається дещо інакше. Ми перейшли свого часу в освітньому процесі до другого рівня - рівня магістра, тепер третій рівень - це доктор філософії. Це був так званий болонський процес, який передбачав, так би мовити, індивідуальну підготовку, індивідуальні програми тощо. Сьогодні світ не стоїть на місці: подивіться, в Європі - це, насамперед, європейська освітня стратегія, яка
передбачає перехід до певних стандартів; це вже не індивідуальна підготовка, а певні освітні стандарти. Я вважаю, що коли я вчився, закінчував виш, то це насправді була хороша підготовка, що певним чином базувалася на стандартах. А сьогодні нагромадили адміністративні перепони: якщо подивитись на ті адміністративні обмеження, які робить сьогодні МОН, із тим щоб підготувати певні документи та представити доктора філософії, то, знаєте, даремно втрачається багато часу, а результату як такого я там не бачу. Ми насправді готуємо достойних кандидатів наук або докторів філософії, але ті зазначені проблеми треба вирішувати.
Ми вносили свою пропозицію, таку щоб на противагу ступеню доктора філософії, зробити в системі Академії наук свою Вищу атестаційну комісію і присвоювати ступінь кандидата наук. А головне, щоб це були науковці, а не люди, які послухали лекції і стали докторами філософії. Нам потрібні справжні науковці, а не показна діяльність.
-
В суспільстві широкого обговорюється проблема відтоку наукових кадрів під час війни, як із цим в Інституті?
Статистика жахлива, ми загубили в тому році 27% молодих вчених. 27% - це, прямо кажучи, страшна цифра. Виїхали люди, які вже захистили дисертації на здобуття наукового ступеня, і ті, що ще не захистилися. А повернути їх дуже складно, майже неможливо, бо вони вже якось там працевлаштувалися. Коли ми приєднали Відділення гідроакустики Інституту геофізики, то виїхало за кордон 15 співробітників цього відділення. Із нашого Інституту поки що ми втратили двох. Одна співробітниця виїхала з батьками і живе в Швеції, інша - щойно здобувши ступінь доктора філософії, виїхала до Німеччини, де вона проводить дослідження за індивідуальною програмою. Звісно, ми вже повернути їх не зможемо.
-
Чи є важелі, які можна використовувати для того, щоб якось утримати в країні, передусім молодих, науковців?
Так, багато робиться в Академії, щоб залучити молодь: є і програми, і стипендії, - але все це не зовсім спрацьовує, тому що молодь не бачить в країні перспективи. Питання в тому, що ставлення до науки неналежне, і ця проблема виникла не сьогодні.
Колись, пам’ятаю, доцент отримував 320 карбованців і доктор, професор - 500 карбованців, то була вагома зарплата. А сьогодні, якщо розмовляти про зарплату, то на законодавчому рівні чітко прописано, що ми маємо платити молодшому науковому співробітнику три зарплати, середні по промисловості. Такого ніколи не було, «мінімалка» - ось це сьогодні орієнтир для влади, тобто ми платимо на рівні, скажімо, прибиральниці. Особисто я поважаю будь-яку працю, але то зовсім інша кваліфікація. В Інституті є техніки, інженери, і молодші наукові співробітники, - всі вони мають однакові зарплати. Це якась нісенітниця!
Ми знаходимо можливості, як утримати людей у нас: приймаємо участь у міжнародних програмах, виграємо гранти, зокрема, ті, що проводить Кабінет Міністрів, - щоб зберегти Інститут, за який люди тримаються. Ми зробили свою типографію, і всі наукові праці ми друкуємо самі. У нас працює докторантура, де ми захищаємо докторів економічних наук. Окрім того, у нас є й аспірантура, але, проблема, яку ми згадували, є загальнодержавною, і, отже, її треба вирішувати на державному рівні.
- Ми із задоволенням можемо констатувати, що Інститут ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України продовжує бути важливим центром наукових інновацій та експертизи в Україні, зосереджуючись на вирішенні важливих проблем сучасності та підготовці майбутніх лідерів у галузі економіки та екології.
На завершення бесіди Юрій Работін подарував академіку Борису Буркинському найсвіжіші газети та книги, які останнім часом були видані членами Спілки журналістів України. Після чого Борис Володимирович люб’язно запросив Юрія Работіна та присутніх студентів відвідати наукові відділи та бібліотеку Інституту.
