Міжнародний фестиваль оповідання «Intermezzo» додала в свій «Mustvisit» і я, як вінничанка. Присвячена 150-й річниці Михайла Коцюбинського подія об’єднала у рідному місті письменника понад 50 українських та іноземних митців. Коротка проза, фільми, лекції, дискусії, перформанси, форма синтезу кіно+текст… Три дні ввібрали в себе 35 різнопланових подій разом із такими представниками:польський кінорежисер Кшиштоф Зануссі, балканський письменник Міщенко-Єрґовичта українські – Оксана Забужко, Лариса Денисенко, Василь Махно, Володимир Лис.
«Я можу поділити загальну програму фестивалю на кілька таких відгалужень: кінопрограма, літературна програма, окремо – програма кіно+текст, де є кореляція цих двох галузей мистецтва, також є українська, польська та балканська програми…Я не можу сказати, які події відвідувати, тому що я би радила відвідати всі, але, звичайно, кожен може обрати, що йому ближче до душі, чи в рамках балканської програми документальні фільми від каналу «Aljazeera Balkans», чи літературна дискусія Софії Андрухович та Лариси Денисенко «Віч на віч з оповіданням»…», – розповіла директор фестивалю «Intermezzo» Ірина Вікирчак. Я ж провела у Вінниці два літературні дні та встигла відвідати кілька цікавих зустрічей. Серед них я виокремила виступ Оксани Забужко у філармонії, тому що, по-перше, це моя улюблена письменниця, по-друге, я втретє (а це магічне число, між іншим) зустріла пані Оксану і, по-третє, місцем нашої «магічної» зустрічі стала моя рідна Вінниця.
150 авторів, 200 малих форм та одна Оксана Забужко
Письменниця з характерним прізвищем Забужко (за Бугом) вперше відвідала Вінницю. У творчій атмосфері філармонії вона розповідала про«Літопис самовидців: Дев’ять місяців українського спротиву». Цю книжку Оксана Забужко представляла на фестивалі оповідання недарма, адже її можна вважати сукупністю малих форм, які, за словами самої пані Оксани, вимушено заполоняють сучасну літературу.
150 авторів та 200 текстів часів Майдану зібрала Оксана Забужко в одне ціле, у «Літопис самовидців». Вона озвучила цю своєрідну антологію постів у соціальних мережах, віршів, блогів, думок та емоцій простих людей. Тексти, за словами пані Оксани, було важко знайти, захистити від інформаційної війни, дістати коментарі з якихось форумів. Деякі автори навіть залишилися анонімами. Не всі імена вдалося розшифрувати, є й такі, що так і лишилися під ніками. Проте «Літопис самовидців» вміщує лише літературні твори без публіцистики, без журналістських розмірковувань про добро і зло. Спочатку книжка мала бути про Майдан, але в процесі автори проекту зрозумі-ли, що вона говорить набагато більше.Тому «Літопис самовидців» дійсно несе історичну цінність, залишається актуальною, але читати її досить важко.
«Я завжди попереджаю, що це не є приємне чтиво. Як казала наша редакторка, що поки працювала над цією книжкою, то ледь не «двинула коні». Цитую дослівно:
Письменниця наголосила й на тому, що ми не повинні прочитати твір від початку і до кінця, як роман. Ще одна особливість книжки –тексти у ній можна обирати. Хоча для майбутнього покоління це, мабуть, стане винятком, адже їм потрібно буде пізнати історію повністю, заново.
«40 днів по Устим» – це розповідь дівчинки з Криму, яку Оксана Забужко називає найсильнішою в книжці. Кримчанка показує читачам те, як вона з друзями поїхала відвідати маму. «Звичайно буденно написаний текст, але ось ця фраза «Мама молчала. Она как-то очень молчала», – поділилася враженнями письменниця. Також пані Оксана зазначила, що не виокремлює улюбленого твору в «Літописі самовидців», адже «багато є страшнотяжких, багато запам’яталися тим, що я над ними ревіла безпробудно».
Прикладом малої форми Оксана Забужко назвала текст, який знаходиться на останніх сторінках книжки та зачитала його. Також до слова про малу форму гостя згадала вірші, які теж пише. Для неї вони «ніби якийсь далекий телефонний дзвінок, який пробивається до тебе крізь товщу повсякдення, і ти його приймаєш, намагаєшся розшифрувати, далі його ведеш, тобто ти вже з ним працюєш». Вона вважає поезію найбільш конденсованою та інформаційною формою.Тому другу половину свого виступу пані Оксана повністю присвятила своїм віршам. Ними на прохання залу вона й завершила виступ.
Міжнародний фестиваль оповідання «Intermezzo» проводився у Вінниці вперше, але зміг зібрати широку аудиторію й показати Вінницю з творчої сторони. Організатори планують зробити його щорічним. Директор фестивалю Ірина Вікирчак висловилася чому це важливо:
