Протягом останніх десятиліть в Україні спостерігається стійка тенденція до зниження споживчого попиту серед населення. Основними чинниками цього є зменшення купівельної спроможності, збільшення розшарування між багатими та бідними, а також поширення такого дивного явища, як бідність серед працюючих. Ці процеси суттєво впливають на економіку країни, її соціальну структуру і добробут громадян.
Вихід з мирової кризи 2008 року здійснювався завдяки надуванню чергових фінансових бульбашок, коли центральні банки США та інших розвинутих країн почали накачувати банківську систему ліквідністю. І ті, хто там стояв поблизу, ці потоки переводив на себе. А вихід із кризи – це етап процесу, який триває деякий час. Він включав непотрібність великої кількості населення, заміну робочої сили автоматикою, роботами, технологіями, які зменшують собівартість, в комплексі це давало певний стрибок. Тому люди, які керують фінансовими потоками, або виробляють високі технології, що в економіці часто взаємопов'язане, збагачуються феноменально швидко. А середній робітник отримує дедалі меншу частину пирога. 
Думка Джорджа Сороса про те, що майже всі гроші світу скупчилися у багатих і дуже багатих, і нам треба якось направити їх вниз, для того, щоб вони почали свій природний шлях нагору, повертаючи економіку до життя - чудово ілюструє ситуацію, але не дає рецепту, як це зробити.
Тобто ситуація, яка склалася в Україні, не унікальна, але як говорить народна мудрість: «поки товстий схудне – худий здохне».
Динаміка доходів та соціальна нерівність
На основі даних Національної стратегії доходів до 2030 року, за останні кілька років змінилась структура розподілу доходів серед працюючих. У 2021 році майже 20% працюючих одержували зарплату в межах 5 тисяч гривень, тоді як у 2023 році цей показник знизився до 3 тисяч гривень. Водночас, частка осіб з доходом понад 33 тисячі гривень значно зросла, що свідчить про підвищення розшарування населення. Якщо порівняти ці дані з іншими статистичними показниками, то можна побачити, що понад 12 тисяч гривень у 2021 році заробляли лише 6,5% населення, а не третина, як зазначено у стратегії доходів.
Ці дані демонструють не лише високий рівень диференціації доходів, а й погіршення ситуації для більшості громадян, які не мають можливості забезпечити задовольняння навіть основних потреб. Більшість населення отримує доходи, що не дозволяють йому покривати навіть мінімальні витрати на життєво необхідні потреби, що призводить до соціальної депривації.
Проблеми споживчого кошика і прожиткового мінімуму
Різні українські уряди використовували різні, іноді взаємовиключні підходи вирішення проблем в економіці країни, аж до прийняття «простих рішень». Роз’яснити ситуацію що склалася, та надати свою експертну оцінку редакція «Слова» запросила завідувача відділу «Інституту ринку і економіко-екологічних досліджень» Національної академії наук України, доктора економічних наук, професора Наталію Леонідівну Шлафман. 
«Зниження реальних доходів і нерівномірний розподіл доходів серед населення безпосередньо пов'язані з проблемами визначення соціальних стандартів, зокрема, прожиткового мінімуму. Система, яка використовується для його обчислення, вже давно потребує оновлення, оскільки споживчий кошик не переглядається відповідно до вимог законодавства, а його склад не відповідає сучасним потребам.
Соціальні стандарти в Україні використовуються на практиці переважно як інструменти фінансового управління, а не як соціальні орієнтири. Так, у наборах непродовольчих товарів та послуг не враховуються потреби сучасної людини та життєво необхідні витрати, натомість, є товари та послуги, які вже не актуальні. Є парадоксальні – гарнітур для новонароджених зі строком служби шість! років; норми харчування у споживчому кошику є значно заниженими, порівнюючи з рекомендованими ВООЗ, та в основному використовується вуглеводна модель харчування на противагу білково-вітамінній, яка поширена серед економічно розвинутих країн. Це призвело до недостатнього рівня та нераціональної структури харчування населення.
Досі існує застаріла методологія визначення норм харчування та інших витрат, що не враховує сучасних вимог до здоров'я та якості життя. Наприклад, споживчий кошик не включає важливі для людини витрати, як-от на медичні послуги, освіту, оренду житла, або витрати на зв'язок і інтернет. В результаті, реальний рівень життя українців значно відрізняється від офіційно задекларованого прожиткового мінімуму, - розповідає Наталія Леонідівна.
Бідність працюючих
Зростаюче соціальне розшарування та зниження купівельної спроможності призводять до того, що навіть працюючи, значна частина населення перебуває в стані бідності. Так звані "бідні працюючі" — люди, які мають стабільну роботу, але не здатні забезпечити себе та свої сім'ї мінімальними умовами для нормального існування. За даними Національної стратегії доходів, низька зарплата є однією з головних причин бідності серед працюючих українців.
«Майже три чверті населення мають доходи на рівні від прожиткового мінімуму до менше ніж чотирьох прожиткових мінімумів. Отже, за роки незалежності в Україні сформувалась система економічних відносин, для якої характерною є різка диференціація доходів населення, зменшення питомої ваги оплати праці в структурі доходів населення, зрівняльна система оплати праці працівників. При цьому держава практично самоусунулася зі сфери регулювання процесів розподілу, не забезпечивши на макрорівні не тільки умов для заробляння доходів (у порівнянні з іншими способами їх одержання), але і гарантій простого відтворення робочої сили.
Прогнозується, що така тенденція лише посилюватиметься в найближчі роки, якщо не будуть вжиті кардинальні заходи щодо підвищення рівня заробітної плати, соціальних стандартів і реформування ринку праці. Серед основних чинників, які сприяють такій ситуації, слід відзначити неефективну державну політику в галузі соціального забезпечення та недостатнє забезпечення робочих місць», - продовжує Наталія Леонідівна.
Високі ціни і доступ до медичних послуг
Іншим серйозним викликом для населення є високі ціни на основні товари та послуги. Згідно з даними Державної служби статистики України, індекс зростання цін на житло, комунальні послуги та енергоносії з 2010 року зріс на 950,1%. Зростання вартості харчових продуктів становило 406,5%, а на охорону здоров'я — 395,7%. Це призводить до того, що значна частина домогосподарств не може дозволити собі купувати необхідні ліки, медичне приладдя або навіть базові послуги охорони здоров’я.
За результатами доповіді Української служби статистики, 97,8% домогосподарств потребували медичної допомоги, але лише 78,3% змогли отримати її через високу вартість послуг. Багато сімей не мають можливості придбати ліки, пройти медичні обстеження або відвідати лікаря, що знижує рівень здоров'я населення і створює додаткове навантаження на державну медичну систему.
Рішення проблеми: шляхи та рекомендації
На думку доктора економічних наук, професора Наталії Шлафман для вирішення цих проблем необхідно здійснити комплексний підхід до соціально-економічної політики. Першочерговими кроками повинні стати:
- Оновлення методології визначення прожиткового мінімуму. Споживчий кошик має відображати реальні потреби сучасної людини, включаючи витрати на медицину, освіту, житло, комунальні та інформаційні послуги.
- Підвищення мінімальної заробітної плати та соціальних стандартів. Для забезпечення економічної стабільності та зниження рівня бідності важливо не лише збільшити заробітну плату, але й стимулювати підприємства до створення нових робочих місць із високим рівнем оплати праці.
- Реформа системи охорони здоров'я. Важливо забезпечити доступність медичних послуг для всіх верств населення, зокрема шляхом зниження цін на ліки та медичні послуги.
- Покращення умов для повернення кваліфікованих спеціалістів в Україну. Поліпшення економічних умов та підвищення рівня життя є важливими чинниками для залучення громадян, які виїхали на роботу за кордон.
Зниження купівельної спроможності населення, зростання соціальної нерівності та поширення явища бідності серед працюючих — це серйозні виклики, які Україна має подолати в найближчі роки. Для вирішення цих проблем необхідна комплексна соціально-економічна реформа, спрямована на покращення якості життя громадян, оновлення соціальних стандартів і підвищення рівня оплати праці. Важливо також реформувати систему охорони здоров'я та запровадити нові підходи до визначення прожиткового мінімуму, що відображають реальні потреби сучасної людини. 
Заявлений владою стратегічний курс на європейську інтеграцію обумовлює необхідність реформування інституту прожиткового мінімуму в Україні, імплементації правових, законодавчих та, зокрема, і соціальних стандартів та норм на всі рівні державної політики. Але в дійсності ми бачимо зовсім протилежне: політика влади вже багато років спрямована на системний демонтаж соціальної держави, тоді чому дивуватися, що багаті становляться багатшими, а бідні біднішими.
Україні вкрай потрібна нова модель державної політики щодо прожиткового мінімуму відповідно до сучасних підходів до соціальних стандартів, що не лише сприятиме підвищенню рівня добробуту населення, але й уможливить реалізацію економічних реформ в інших сферах господарського життя, які спираються на певний рівень купівельної спроможності.
