Це людина, яка щиро любила Україну — не лише до глибини душі, а й до глибини своєї кишені.
Він народився 21 грудня 1861 року в селі Перешори на Херсонщині, зростав у дворянській родині, але душею завжди був із простим народом.
Навчаючись у Харківському університеті, Чикаленко захопився ідеями свободи, став активним учасником українського національного руху, за що потрапив під нагляд поліції. Але не зламався — лише почав свій шлях.
Він був членом «Старої громади», співзасновником Товариства українських поступовців, стояв біля витоків Центральної Ради в 1917 році.
Свої статки він витрачав не на розкіш, а на майбутнє — підтримував українські газети «Громадська думка» та «Рада», фінансував письменників, науковців, просвітян, допомагав селянам. Його допомога дала крила багатьом талантам.
Чикаленко залишив по собі щоденники, публіцистику, мемуари — не лише діла, а й думки, які досі надихають.
🔹 «Україну треба любити не тільки до глибини своєї душі, але й до глибини своєї кишені», — казав він.
Це не просто фраза — це заповіт. Це виклик кожному з нас.
Після поразки визвольних змагань Євген Чикаленко був змушений емігрувати. Помер у Празі в 1929 році. Але його дух живе — у словах, у вчинках, у нашій пам’яті.
Євген Чикаленко — не просто постать з минулого.
Він — приклад.
#історіяУкраїни #ЄвгенЧикаленко #українськеслово #національневідродження #героїнації #память
