Податкова система будь-якої країни є одним із ключових факторів, що визначають привабливість бізнес-середовища та конкурентоспроможність національної економіки. В Україні ж податкова політика впродовж останніх десятиліть часто мала виразну фіскальну спрямованість – тобто головним завданням уряду було не стимулювання економічної активності, а наповнення бюджету будь-якою ціною. Це особливо відчутно позначилося на таких галузях із тривалим виробничим циклом, як суднобудування та судноплавство.
Податкова система: тиск на виробництво та інвестиції
Відповідно до Національної економічної стратегії до 2030 року, українська податкова система залишається надто дискреційною, що створює умови для тінізації бізнесу та відтоку капіталу в офшори. Особливо проблемним є оподаткування факторів виробництва – податки на працю, майно, імпорт технологій чи авансові платежі з прибутку фактично «карають» інвесторів ще до того, як їхні проєкти почали приносити прибутки.
Важливим елементом тиску є податок на додану вартість (ПДВ). У сфері з довгими виробничими циклами, як суднобудування (1,5–6 років), він перетворюється на прихований податок на капітал. Якщо торговельна компанія може «перекрити» ПДВ за рахунок швидкого обігу коштів, то підприємство, яке будує корабель протягом кількох років, змушене залучати великі кредити під високі відсотки. Це робить інвестиції у виробництво ризикованими та непривабливими.
Таким чином, ПДВ не лише безпосередньо гальмує розвиток виробничих секторів, а й непрямо зменшує податкову базу: менше інвестицій – менше робочих місць, менший обсяг продукції та експортної виручки.
Фіскалізація у воєнний період
В умовах війни податковий тиск лише посилився. Прийнятий восени 2024 року закон «Про забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» ввів низку новацій:
- зростання військового збору для більшості громадян до 5%;
- підвищення податку на прибуток для небанківських установ із 18% до 25%;
- щомісячна, а не квартальна звітність для бізнесу;
- авансові внески для АЗС, обмінних пунктів, землевласників;
- підвищення мінімального податкового зобов’язання для аграріїв.
Більш того, авансові платежі тепер не підлягають зарахуванню у рахунок майбутніх зобов’язань, що суперечить принципам справедливості оподаткування.
Такі кроки підвищують собівартість української продукції, стимулюють бізнес до згортання діяльності або релокації за кордон, посилюють інфляційний тиск і підривають довіру інвесторів.
Податкова нестабільність як фактор ризику
За даними аналізу змін до Податкового кодексу, лише за 16 років (2010–2025 рр.) їх відбулося 227, причому найбільше – за останні п’ять років. Це свідчить про нестабільність податкового середовища, що унеможливлює довгострокове планування. Для судноплавства й суднобудування, де проєкти розраховуються на роки, така ситуація є критичною.
Розпад національного флоту
Фіскальна політика, разом із зростанням вартості енергоносіїв та нерозвиненістю інфраструктури, призвела до фактичної втрати Україною національного торговельного флоту.
За даними UNCTAD, провізна спроможність українських суден скоротилася з 1132 тис. дедвейтів у 2005 році до лише 346,8 тис. у 2023 році. Зникли цілі сегменти – наприклад, балкери й контейнерні перевізники. Втрата власного тоннажу означає залежність від іноземних судновласників і втрату валютної виручки.
Національні експортери фактично змушені працювати на умовах FOB, а не CIF, що виключає українських перевізників із глобальних логістичних ланцюгів. Вважає завідувач відділу ДУ «Інституту ринку і економіко-екологічних досліджень» Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор Наталія Шлафман.
«В цілому фіскалізація веде до зростання інфляції через підвищення собівартості продукції вітчизняних підприємств і удорожчання логістичних процесів, рушить стимули для вкладення інвестицій в економіку та стимулює підприємницькі структури уходити до «тіні», що веде до зменшення ВВП і податкових надходжень до бюджету, що, в свою чергу, збільшує бюджетний дефіцит і стимулює уряд збільшувати податкове навантаження, що наразі стимулює бізнеси (особливо малі і середні) закриватись або релокуватись за кордон. Відповідно, зменшується кількість робочих місць і зростає дефіцит кваліфікованих кадрів, продовжується процес деіндустріалізації економіки, ще більше знижується купівельна спроможність населення, що звужує і так невеликий внутрішній ринок», – стверджує Наталія Леонідівна.
Податкова політика України в сфері судноплавства демонструє однозначну орієнтацію на фіскалізацію, а не на розвиток. Натомість світовий досвід доводить: країни, які створюють сприятливі умови оподаткування для морської галузі, здобувають стратегічні переваги у глобальній торгівлі.
Для відродження національного судноплавства Україні необхідно перейти від «податкового пресу» до інвестиційно-орієнтованої моделі, що включатиме:
- пільговий режим для суднобудування й морських перевезень;
- стабільність податкового законодавства;
- прозорі правила гри для інвесторів;
- стимулювання експорту з високою доданою вартістю.
Інакше країна остаточно втратить свій потенціал морської держави, а разом із ним – стратегічну незалежність у сфері транспортної безпеки.
