У приміщенні ДУ «Інститут ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України» відбулося засідання Секції «Розвиток наукового потенціалу регіону» Південного наукового центру НАН України і МОН України. Учасники — представники провідних ЗВО та наукових установ Південного регіону — порушили низку стратегічно важливих питань: атестацію наукових центрів, виклики відкритої науки та необхідність реформ.
Південний науковий центр — координаційний хаб науки регіону
Південний науковий центр НАН України і МОН України — державна установа, що координує наукову діяльність в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та колись — у Криму. У його структурі — низка провідних університетів і наукових інститутів, зокрема морської гідрофізики, біології південних морів, морської техніки, вірусології.
Центр забезпечує синергію між академічною, прикладною та освітньою наукою, вирішуючи проблеми екології, економіки, техніки та соціального розвитку регіону. 
Атестація наукових центрів: реформа без прозорості
Директор ДУ «Інститут ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України» академік Борис Буркинський відкрив засідання гострою критикою процесу атестації наукових центрів, назвавши ситуацію «повторенням системних проблем країни загалом».
«Ми першими підтримали реформу, коли Південний центр позбувся статусу юридичної особи й залишив лише координаційні функції. Але нова модель не була імплементована у інших регіонах, а під час атестації — критерії змінювалися на ходу, без пояснень з боку МОН», — підкреслив академік.
За словами Бориса Володимировича, центр виконує всі функції попри кадровий дефіцит, однак відсутність прозорих критеріїв та втручання в ручному режимі з боку чиновників ставить під сумнів легітимність оцінки. 
Відкрита наука: вимога часу та європейський вектор
Другим ключовим питанням стала доповідь проф. Сергія Степаненка, головного наукового співробітника, доктора фізико-математичних наук, щодо впровадження Національного плану відкритої науки.
«У Європі відкритість науки — це вже не тренд, а право людини. Ми повинні інтегруватися в ці стандарти, дбати про прозорість, відкритість даних та доступ до результатів досліджень», — наголосив професор.
Обговорення охопило такі теми:
1. Регіональні репозитарії та інтеграція з міжнародними базами
Учасники підтримали створення регіонального наукового репозитарію на базі Південного наукового центру, який через відкриті протоколи обміну стане частиною глобальної системи наукових даних.
2. Принципи FAIR як новий стандарт якості
Пропонувалося забезпечити:
- супровід публікацій первинними даними;
- відкритість програмного забезпечення;
- підтримку стандартизованих форматів репозитаріїв.
3. Доступ до raw data — гарантія достовірності
Хоча більшість установ використовують міжнародні платформи (ResearchGate, DSpace), підкреслено: наявність raw data критично важлива для наукової перевірки результатів.
4. Персональні дані та авторські права
Особливу увагу приділено правовим ризикам у медичних дослідженнях. Необхідне чітке регулювання питань інтелектуальної власності, захисту персональних даних та юридичного супроводу відкриття даних.
5. Інституційна спроможність
Утримання цифрової інфраструктури потребує:
- кваліфікованих IT-фахівців;
- стабільного фінансування;
- сучасної матеріально-технічної бази.
6. Фінансові бар’єри для публікацій у Scopus
Вартість публікацій у рейтингових журналах — від 1000 до 2500 євро. Учасники вказали на потребу механізмів фінансування та використання програм Horizon Europe, НФДУ тощо.
Підсумки та рішення секції
Секція ухвалила низку практичних рішень:
- Підготувати звернення до МОН, НАН України та МОЗ щодо фінансування відкритої інфраструктури.
- Розробити типове положення щодо обміну науковими даними.
- Включити модуль про відкриту науку до курсів для магістрів і аспірантів.
- Щорічно заслуховувати звіти про стан реалізації принципів відкритої науки на вчених радах.
- Створити на сайтах установ окремі розділи «Відкрита наука».
- Розвивати співпрацю з Horizon Contact Point та іншими міжнародними партнерами.
Засідання Секції «Розвиток наукового потенціалу регіону» засвідчило готовність наукової спільноти до серйозних змін — як у внутрішній координації, так і в дотриманні міжнародних стандартів відкритості. Та реалізація цих змін неможлива без чітких правил, справедливої оцінки та державної підтримки. 
