Якуб Кумох – чинний посол Польщі у Китаї, а в 2021-2023 роках – керівник Бюро міжнародної політики в Канцелярії президента Анджея Дуди.
А відповідно – був залучений до вирішення більшості питань, пов’язаних із відносинами Києва та Варшави, а також – до схвалення кроків Польщі з підтримки України у війні.
Завершення каденції Дуди підштовхнуло дипломата написати велику академічну статтю "Роль Анджея Дуди та президентського центру у розробці та реалізації польської відповіді на російську агресію проти України (2022-2023).
Ця стаття нещодавно вийшла у щоквартальному виданні Bezpieczeństwo Narodowe ("Національна оборона").
Зважаючи, що викладені Якубом Кумохом спогади мають важливе значення насамперед для українського читача, "Європейська правда" публікує переклад окремих фрагментів статті.
Напередодні повномасштабного вторгнення
Першу інформацію про посилення російської присутності поблизу кордонів України Польща отримала від американської розвідки. Найімовірніше, це сталося наприкінці жовтня – на початку листопада 2021 року в штаб-квартирі НАТО.
Наприкінці листопада прем'єр-міністр Матеуш Моравецький скликав закриту зустріч з представниками опозиції.
Про майбутні загрози також було повідомлено президенту Польщі, з яким я повністю поділяв глибокий скептицизм щодо реалістичності описаного сценарію подій (згідно з яким Росія мала спробувати захопити Київ протягом 72 годин, а одне з повідомлень говорило навіть про захоплення за три години).
Президент порушив питання повідомлень, які вже з'являлися в той час у ЗМІ, у телефонній розмові із Зеленським, коли проводив серію консультацій під час штурму мігрантами польсько-білоруського кордону 8 листопада 2021 року.
Наступна, приблизно годинна розмова відбулася 24 листопада, а тижнем пізніше, 2 грудня, ситуація була предметом обговорення президентів Польщі, України та Литви.
За таких обставин наприкінці січня відбулася триденна нарада Дуда-Зеленський у "Віслі" (заміській резиденції президентів Польщіі).
Ця нарада, запланована за кілька місяців до цього, спочатку мала бути спробою "нового перезавантаження" у відносинах президентів після закінчення пандемійної ізоляції.
Основною метою було з'ясувати, наскільки російськомовний лідер із центральної України, що походить із асимільованої єврейської родини, дуже далекої від традицій УПА, здатний досягти прориву в історичних питаннях і наскільки він здатний бути надійним партнером.
Дату першого спільного заходу – наради у "Віслі" – ми планували на початок 2022 року, але зрештою, після кількох вимушених змін у календарі, вона відбулася 19-21 січня 2022 року, в момент, коли її початкова тема була майже повністю витіснена повідомленнями про майбутню війну.
****
Нарада у "Віслі", навколо якої виникло багато міфів, була, на мою думку, початком побудови глибокої довіри з Володимиром Зеленським та його людьми. На ній також були прийняті ключові рішення щодо основ майбутньої військової співпраці Польщі та України.
Саме у "Віслі" Анджей Дуда заявив, що в разі початку війни він має намір домогтися відкриття Польщею кордону для біженців і діяти на користь створення хабу для постачання зброї Україні. Водночас він вимагав від "Укрзалізниці" розблокувати транзит з Китаю та Центральної Азії, запроваджений у середині січня.
Україна також зобов'язалася інформувати Польщу про хід переговорів з Росією.
У історичних питаннях президент повідомив українській стороні, що польська громадськість і він сам будуть дуже гостро реагувати на прояви культу осіб, відповідальних за волинське побоїще, Романа Шухевича, Клима Савура та інших винуватців масового вбивства, яке ми вважаємо геноцидом.
Як я розумію, Дуда при цьому запропонував повністю відмовитися від цього культу, в обмін на що Польща утримається від максималістських вимог засудження всього українського націоналістичного руху міжвоєнного періоду та Другої світової війни.
Я сам пропонував тимчасовий договір, за яким винуватці геноциду на Волині виключаються з українського пантеону, а Польща не буде висловлюватися з приводу решти діяльності УПА, хоча й не приєднається до жодного її вшанування.
Умовна згода щодо припинення культу винуватців волинського побоїща була в цілому дотримана.
До кінця обговорюваного періоду я не спостерігав жодних висловлювань представників центральної влади України, в яких би згадувалися Шухевич та інші винуватці волинського побоїща.
Окремі ініціативи українських військових іноді трапоялися, але блокувалися – також без нашого втручання (за даними ЄвроПравди, йдеться про ініціативу присвоїти одній з частин ЗСУ ім'я Романа Шухевича), а також не присвоювалися нові назви вулицям і громадським місцям.
Однак це було, підкреслюю, свого роду "тактичне перемир’я", а не постійна польсько-українська угода, яка все ще здавалася віддаленою.
****
Однак варто насамперед звернути увагу на міжнародний контекст нарад у "Віслі".
З середини листопада адміністрація Джо Байдена прийняла стратегію попередження про майбутнє російське вторгнення в Україну і повідомляла про це ключові американські ЗМІ, називаючи можливі дати.
Ми розглядади це як спробу відстрочити російське вторгнення. Одна з таких дат була призначена на 22 січня. Незважаючи на це, президент Зеленський не відмовився від поїздки до "Вісли".
А оскільки нами навмисно не було оприлюднено жодних повідомлень з конференції, а весь графік перебування Зеленського в закритому президентському центрі був засекречений, це створило бажане враження, що Польща та Україна мають спільний план протидії агресії, яким Польща не ділиться навіть зі своїми союзниками по НАТО.
Перші дні повномасштабної війни
Від початку війни головні рішення приймалися під час "військових кабінетів" у БНБ (Бюро національної безпеки) між Анджеєм Дудою, Матеушем Моравецьким та Ярославом Качинським. Я не пам'ятаю жодного моменту вагань щодо прийнятих рішень.
Качинський, як лідер парламентської більшості та віцепрем'єр, відповідальний за питання безпеки, на одній із нарад заявив, що "питання не в тому, чи має Польща допомогти Україні, а в тому, як це зробити".
З огляду на структуру тодішнього апарату влади, це одразу стало орієнтиром для дій усіх інституцій, представники яких брали участь у нарадах.
24 лютого вранці зібрався перший "військовий кабінет",
під час якого за кілька десятків хвилин службам і відомствам вдалося взяти під контроль інформаційний хаос. Тоді я відповідав за переговори з канцелярією Зеленського, і українці повторили прохання щодо хабу.
Одна з перших нарад, 25 лютого, відбулася в той самий час, що й експрес-саміт "Бухарестської дев'ятки", який розпочався одразу після неї і видав декларацію солідарності з Україною, але, перш за все, збігся в часі з організованим ad hoc віртуальним самітом НАТО.
Під час наради того ж дня я отримав зелене світло, щоб у проєкті виступу президента включити фразу, що "Польща готова стати хабом для постачання зброї Україні" .
Це речення було використане президентом Польщі під час саміту і через два дні оприлюднене Високим представником Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки Жозепом Боррелем, що викликало занепокоєння польської влади (у хаосі перших годин війни і за відсутності довіри це було сприйняте як спроба зірвати проєкт шляхом його оприлюднення).
Через декілька днів Сполучені Штати звернулися з питанням, яке місце Польща пропонує для можливого хабу, і з ініціативи президента було вказано аеропорт Ясьонка під Жешувом.
Я переконаний, що мотивом цього рішення було те, що там дислокується 82-га повітряно-десантна дивізія армії США, що, згідно з логікою холодної війни, є гарантією безпеки для міста та аеропорту.
Переконання США щодо хабу, навіть якщо це збіглося з діями інших акторів у самих Сполучених Штатах і за їх межами, я вважаю одним з найбільших успіхів польської зовнішньої політики за останні роки.
****
Другим елементом було прийняття біженців.
Відповідно до заяви президента Дуди, яка була узгоджена з урядом, Польща призупинила вимогу щодо пред'явлення українцями паспортів та значно збільшила пропускну здатність прикордонних переходів.
Натомість проблема виникла з українського боку, де місцеві служби продовжували скрупульозно дотримуватися правил щодо виїзду з країни. Ситуація загрожувала гуманітарною кризою, на кордоні траплялися сутички, а деякі евакуйовані іноземці звинувачували українські служби в расизмі, звинувачення, яке ненадійні ЗМІ висунули польським службам, які не були безпосередньо причетні до інцидентів.
Після консультацій Польща звернулася до України з проханням призупинити перевірки.
Президент Дуда звернув на це увагу президента Зеленського, і я попросив Андрія Єрмака негайно припинити перевірки жінок і дітей, що Україна оперативно виконала.
Це збільшило приплив біженців війни, але це сталося в той час, коли спостерігався масовий громадський резонанс і було зрозуміло, що гуманітарної кризи на нашому боці кордону не відбувається.
Третій елемент, який є власним проєктом президента Дуди, полягає у використанні воєнної ситуації та раптового проукраїнського повороту в більшості західних суспільств для прискорення інтеграції України з євроатлантичними структурами, за що виступали всі попередні польські уряди.
На зустрічі 26 лютого, на третій день війни, президентом Республіки Польща була підготовлена заява, в якій Польща вимагала прискореного шляху до членства України в Європейському Союзі, включаючи негайне надання статусу країни-кандидата.
Це також розглядалося як піднесення морального духу для України, яка захищалася, оскільки вказувалося на її потенційне післявоєнне майбутнє.
Звичайно, це питання було обговорено з адміністрацією президента Зеленського. Обидві країни мали спільні інтереси в цьому питанні.
"Польща підтримує шлях України до членства в Європейському Союзі. Статус кандидата має бути наданий негайно, а переговори про членство мають розпочатися негайно після цього", – йдеться в декларації, опублікованій польською та англійською мовами.
Через два дні, 28 лютого, вісім президентів Центральної та Східної Європи опублікували заяву з цього питання. Відмовились її підписати лише президент Угорщини, який послався на брак компетенції, а також президент Румунії – через відсутність згадки про Молдову.
Того ж дня, коли було написано лист від восьми президентів, Україна також подала заявку на членство – президент Зеленський зробив це у своєму бункері, перетвореному на резиденцію, разом з прем'єр-міністром Денисом Шмигалем та спікером парламенту Русланом Стефанчуком.
Передача Україні зброї
Польща мала певну кількість пострадянської зброї, яка була критично важливою для української армії в певні моменти війни.
Якщо не враховувати поставки, як платні, так і неоплачені, гаубиць, безпілотників та зенітного обладнання (роль ПЗРК Piorun у відбитті російського десанту під Гостомелем, який росіяни використали для швидкого падіння Києва, не можна недооцінювати), тепловізійних та нічних систем бачення, а також понад 100 гаубиць "Краб", я вважаю, що особливо важливими є два типи техніки: танки та винищувальна авіація. І ці два питання були взаємопов'язані.
Президент Дуда, прем'єр-міністр Моравецький та віцепрем'єр-міністр Качинський розглядали передачу зброї не як "подарунок" Україні, а як її використання в боротьбі проти країни, яка загрожує незалежності Польщі.
З моєї точки зору,
поставки зброї Польщею були частиною тактики примусу Заходу до аналогічних кроків.
Тому я вважав, що необхідно дедалі більше "піднімати планку" та порушувати подальші неофіційні ембарго на певні види зброї.
Поворотний момент настав під час дебатів щодо поставок літаків МіГ-29.
Міністр оборони Олексій Резніков порушив це питання, хоча я переконаний, що посол Дещиця вже сигналізував мені про це раніше (можливо, того ж дня або напередодні). Водночас військове командування отримало запит на передачу певної партії танків Т-72.
В обох випадках фундаментальним питанням була не відсутність волі з боку державної влади, а радше відсутність зеленого світла з боку інших союзників, зокрема Сполучених Штатів.
Це питання було предметом численних обговорень між президентами Дудою та Зеленським, причому останньому американські співрозмовники повідомили, що це залежить від рішення Польщі. Натомість в розмовах із ними американська сторона формулювала це зовсім інакше, стверджуючи, що необхідне рішення всього Альянсу.
Особливе занепокоєння викликала заява державного секретаря Ентоні Блінкена на початку березня, коли він говорив про "суверенне рішення Польщі" та готовність США замінити передані МіГи на F-16.
Це не відповідало фактичному стану переговорів між Польщею та США і ризикувало зробити Польщу співвідповідальною за поразку України у ще триваючий битві за Маріуполь.
За цих обставин я разом із (головою канцелярії прем'єр-міністра) Міхалом Дворчиком просував ідею про те, що ми повинні відповісти публічною заявою про нашу готовність здати МіГи та поставити союзників перед доконаним фактом.
Польща зрештою заявила, що передасть парк МіГів уряду США та відправить їх на базу НАТО в Рамштайні. Через день Міністерство оборони США відхилило цю пропозицію (що очікуввалося нами), але це змінило динаміку відносин у переговорах щодо постачання озброєнь.
Питання МіГів, як не парадоксально, лише покращило комунікацію з американською стороною.
26 березня 2022 року президенти Дуда та Байден провели зустріч віч-на-віч, після якої розпочалися поставки польських танків.
А ще через кілька днів я отримав чітку позицію від Джейка Саллівана: США не розглядають питання МіГів з військової точки зору. Вони вважають, що це може призвести до російської відплати Польщі, але водночас, якщо це станеться, вони виконають свої союзницькі зобов'язання перед Польщею.
Через кілька днів, отримавши відповідні вказівки від президента, я повідомив міністра закордонних справ Дмитра Кулебу, який перебував з візитом у Варшаві, що Польща поки що не передасть МіГи, але українці можуть придбати запчастини до них. А з часом було знято і ембарго на передачу літаків.
****
Востаннє я спостерігав – і певною мірою був співнатхненником – порушення ембарго (на передачу Україні певних видів зброї) у Львові 12 січня 2023 року під час зустрічі в форматі Люблінського трикутника, де обговорювалася передача Україні танків Leopard.
Метою цієї операції було не позбутися польських танків Leopard, а лише передати їх невеликою партією, щоб подолати ембарго та опір німецького уряду.
Тому українська сторона чітко заявила, що вона зацікавлена навіть у пошкоджених машинах, які потребують дорогого ремонту.
Головним занепокоєнням польської сторони було те, що навіть якщо ми оголосимо про передачу машин, нам доведеться рахуватися з подальшим опором з боку уряду Олафа Шольца.
Це питання висіло на волосині до останнього моменту.
Але президент Дуда взяв на себе політичний ризик односторонньої декларації, оголосивши у Львові, що "буде передано роту танків Leopard, додавши фразу, яку можна інтерпретувати кількома способами, що це станеться "в рамках побудови коаліції".
Німецька преса також інтерпретувала це як політичний тиск на Німеччину. Однак 18 січня канцлер Шольц оголосив про свій намір передати танки Leopard, представивши це не як результат польського тиску, а радше як свою домовленість з президентом Байденом.
Криза через Пшеводув
Литва була зацікавлена в тристоронній зустрічі, як і Україна, яка, на мою думку, намагалася відродити імпульс зустрічей Дуди-Зеленського після 15 листопада та влучення ракети в Пшеводові, в результаті чого загинули двоє громадян Польщі.
Початкова реакція української сторони та відмова визнати факт аварії із залишками української зенітної ракети спричинили суперечку між офісами обох президентів.
Особливо після того, як – скориставшись переломним моментом – Україна оголосила про призначення заступником міністра закордонних справ експосла в Німеччині Андрія Мельника, який викликав обурення в Польщі применшенням значення Волинської трагедії та заявами, що прирівнювали довоєнну Польщу до СРСР та нацистської Німеччини.
В середині грудня 2022 року на зустрічі радників президентів Польщі, Литви та України, українська сторона все ж запропонувала Київ як місце проведення зустрічі, тоді як Литва обрала Луцьк.
Польща була готова погодитися на Луцьк, але відмовилася від Києва, стверджуючи, що цей формат візитів вже вичерпано.
Однак разом із послом Бартошем Ціхоцьким та Аркадіушем Кудельським, експертом BPM зі східних справ, який мене супроводжував, ми послідовно наголошували на тому, що зустріч у Львові має включати спільний візит президентів Польщі та України на Личаківський цвинтар.
Я вважав, що символічний візит допоможе подолати недовіру, яка виникла після Пшеводова...
Також для нас було особливо важливо, щоб Україна визнала спадщину Першої Речі Посполитої та брендувала нашу роль як транспортного вузла, що – як я планував – могло б, поряд із законом про поляків, дати Польщі перевагу над іншими західними країнами в процесі відбудови України.
Повністю статтю Якуба Кумоха можна прочитати польською мовою за цим посиланням
