У нас з'явився канал в Telegram, в якому ми будемо ділитися з Вами новинами
Юрій Работін: Сьогодні ми вітаємо нашого колегу, члена спілки журналістів, в недалекому минулому професійного журналіста, а зараз директора Одеського дитячого будинка-інтернату Печеного Андрія Григоровича. Як вам відчувається на посаді директора?
Андрій Печений: - На цій посаді я вже півтора роки. Мені ця робота дуже цікава, справа в тім, що я все життя створював проекти. Відповідно у мене сформувалась певна проектна логіка. Чи це телебачення, чи бізнес, для мене важливим завжди було що це проект. У проекті завжди є певні логічні складові, які повинні найкращим чином взаємодіяти між собою. Тоді справа за яку ти взявся становиться вдалою.
-Я неодноразово бував на різних заходах Одеського дитячого будинка-інтернату, бачив цих діточок, що виховуються там. Розумію, що зараз іде війна і ви допомагаєте діточкам як батько. Слідкую за вашою діяльністю в соціальних мережах. Пропоную щоб ваші вихованці зробили три-чотири нариси в газету нашого форуму «Золотослів».
- Обов’язково ми це зробимо.
- На початку нашої зустрічі я хоті би подарувати вам книгу Василь Стус поет и громадянин, книга спогадів та роздумів, доречи на початку 2008 року я був у колі Василя Стуса, в Донецьку коли ми в рамках форуму проводили нагородження журналістів в Бахмуті в соляних шахтах на глибині сто вісімдесят дев’ять метрів. А тиждень по тому, тут у мене була Світлана Овчаренко, головна редакторка газети «Вперед» ми поспілкувалася. Газети виходять і зараз. Світлана Овчаренко вирішила будь-що допомогти землякам правдивою інформацією. Єдиним способом це зробити було – відновити друк газети «Вперед». Є така теза - «журналісти важливі». Не буду говорити що и в минулому журналіст…
- Журналістів минулих не буває…
- Як на сьогоднішній день, що у вас там, в Одеському дитячому будинку-інтернаті, що новітнього? Розумію що іде війна і більшість дітей вивезли, але хтось залишився, як вони?
- Ні, у нас не більшість, самі маленькі діточки були відправлені в евакуацію, деякі були забрані батьками, ті у кого вони є. Зараз вісімдесят вісім дівчаток віком 18+, 24/7 знаходяться Одеському дитячому будинку-інтернаті, допомагаємо армії, шиємо. Зробили маленький, такий собі, волонтерський центр. Шиємо прапори, шиємо балаклави для наших військових. В минулому році ми підтримали марафон «Сади Перемоги», так ми вирощуємо на своїх присадибних ділянках не тільки дерева, а й і різноманітну городину. Наші світлі дівчата незважаючи на свої вади прагнуть бути рівноправними громадянами у суспільстві. Вони варили ікру з вирощених овочів і передавали їх у консервованому вигляді до 126 бригади тероборони. Бійці кажуть, що з їжею у них все гаразд, але наша продукція користується у них повагою завдяки домашньому смаку.
- Я пам’ятаю, коли ми були у вас, на літній площадці, є у вас такий гарний майданчик, для нас діточки зробили концерт, ми дивились на це – то було дуже зворушливо, як то кажучи, із сльозами на очах…
- Більше року назад ми відродили творчу студію в якій діти займаються і риторикою, і піснями, і танцями. А в цьому році наші студійники «замахнулися на Вільяма нашого Шекспіра», на мій погляд це для них ранувато, але це був цікавий досвід, який виявив таланти і ми їх підтримуємо.
- Давайте іншого разу коли ви будете робити постановку по Шекспіру ми покличемо знімальну групу, бо це творчість дітей, це повинно бути інтересно.
- Нещодавно відкрили ми площадки трудової адаптації де дівчатка соціалізуються, вивчають як в биту користуватися кухонним приладдям, є площадка професійної орієнтації де дівчатка вишивають картини. До сімдесятиріччя створення інтернату ми відкрили картинну галерею, вона у нас єдина в Україні серед інтернатів. Тому чекаємо якнайшвидше перемогу, щоб усі бажаючі могли побачити наше зібрання творів.
- Зі свого боку ми можемо відкрити невеличку виставку робіт з вашої галереї в осередку Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України. Впевнений, ця подія приверне увагу багатьох глядачів. Які у вас проблеми розкажіть буд ласка.
- Дякуючи депутатам Одеської обласної ради, керівникам виконавчої ланки у нас поточні проблеми вирішуються, більш того, ми маємо дуже сучасне обладнання лікувальної фізкультури, але у нас немає приміщення для його розташування. Ми вирішили побудувати зал ЛФК павільйонного типу. Зараз почнеться будівельній сезон і ми сподіваємося, що встигнемо, у нас все для будівництва є, але не має металочерепиці для облаштування даху та його утеплення, десь потрібно біля шістдесяти квадратних метрів покриття.
- Сподіваюсь що наші читачі відкликнуться на потребу діточок. Які у вас плани на цей рік?
- Головний план це перемога, а з планів поменше це насамперед дві програми. З початку війни ми закрили денне відділення, але ми зробили програму, презентували її в UNICEF Україна для того щоб спільними зусиллями відкрити інклюзивний дитсадок для мешканців Одещини, для сімей у яких є такі діти. Ми маємо і бажання і ресурс відкрити денне відділенні на 30-35 діточок, батьки зможуть привезти нам дитину у понеділок і забрати її додому у п’ятницю. Такий новітній інклюзивний дитсадок. Друга програма, відпочинку батьків інклюзивних дітей. Ця програма у воєнний час не працює, але ми віримо Перемогу! Суть цієї програми в тому, що жителі області можуть привезти нам дитину на двадцять вісім діб і поїхати до дому, тоді як увесь цей час дитина буде під наглядом вихователів і медперсоналу, розвиватися і якщо потрібно лікуватися.
- В минулому році Одеська регіональна організації Національної спілки журналістів України проводила інклюзивний конкурс образотворчого майстерства ім. Марії Приймаченко. Ми проводили його в 56 школі, це було минулого року, а в цьому році ми могли б провести конкурс для ваших дітей в рамках Всеукраїнського конкурсу «Українська мова – мова єднання». Так щоб вся Україна побачила Їхню творчість. По-перше хочу подякувати вам. Що ви вибрали час і приїхали до своїх колег, побажати вам успіхів, звичайно Перемоги Україні і журналісти важливі!
- Все буде Україна! Слава Україні!
