РЕПЛІКА
25 квітня 2023 р. на 91 році життя відійшла у вічність легендарна легкоатлетка, гордість вітчизняного спорту, олімпійська чемпіонка (ХVII Олімпіада, Рим, 1960) Віра Самуїлівна Крєпкіна. Своїми спортивними досягненнями вона прославила Україну на весь світ. Дуже прикро за таке погане відношення до неї вітчизняних спортивних чиновників. Я Віру добре знав багато років, дружив з нею, допомагав їй — вона моя сусідка.
Віра Крєпкіна (дівоче прізвище Калашнікова) народилася 15 квітня 1933 р. в місті Котельничі Кіровської обл. (РРФСР). Жили дуже бідно, батько загинув на війні, мати (освіта один клас) працювала прибиральницею, сама ростила дітей — Віру і чотирьох синів. В школі Віра дуже любила фізкультуру – бігала краще за всіх. Першу перемогу вона здобула на змаганнях залізничників Північної залізниці, де до війни працював її батько.
Віра закінчила Вологодський залізничний технікум в 1953 р., Київський інститут фізкультури в 1961 р. Учасниця трьох Олімпіад (ХV, Хельсінкі, 1952 р., четверте місце; ХVI, Мельбурн, 1956, четверте місце; ХVII, 1960 р., Рим, чемпіонка), рекордсменка світу з бігу на 100 м. (11,3 сек.) в 1958-1961 рр., багаторазова чемпіонка СРСР, Європи,
заслужений майстер спорту, «Почесний залізничник». Вона єдина із спортсменів СРСР нагороджена за одну золоту олімпійську медаль орденом Леніна (орден вкрали в 1961 р. в піонерському таборі «Артек», куди вона була запрошена разом з Юрієм Гагаріним, Миколою Добронравовим і Олександрою Пахмутовою).
Після великого спорту Віра відмовилась від престижної роботи в Спорткомітеті і більше 30 років виховувала знедолених дітей: на стадіоні «Локомотив» в Києві займалася з ними спортом. Допомагали їй чоловік і син.
Великий спорт відняв у Крєпкіної здоров’я. Їй зробили операцію по заміні тазостегнових суглобів на штучні за п’ять тисяч доларів. Таких грошей у неї не було, не знайшлося їх в Національному олімпійському комітеті (НОК) і в усій Україні. Кошти на прохання її вихованців виділив президент Міжнародного олімпійського комітету Хуан Антоніо Самаранч.
Віра стала інвалідом першої групи.
До 80-ліття Крепкіної я добився нагородження її орденом княгині Ольги 111 ст. за два роки, до 85-ліття цим орденом 11 ст. вже за один рік, пройшовши всі кола бюрократичного пекла. Перший раз нагороду вручила зам. мера Ганна Старостенко удома без всіляких урочистостей, а другий раз нагороду отримала онука Катя в КМДА…під розписку. Це, мабуть в Києві новий спосіб нагородження – по-київські. Дуже цікаво, як би почувалися великі спортсмени нашого часу мер Києва Віталій Кличко, його рідний брат олімпійський чемпіон (ХХVI Олімпіада, Атланта, 1996) а також олімпійський чемпіон Вадим Гутцайт (ХХV Олімпіада, Барселона, 1992), повний кавалер ордена «За заслуги», як би їм нагороди вручали удома, а не в урочистій обстановці? Під час другого нагородження Крєпкіної Гутцайт був директором департаменту молоді та спорту КМДА, а зараз він міністр молоді та спорту і президент НОК України.
Три місяці я добивався в Мінмолодьспорті і в НОК України представити Крєпкіну до нагородження орденом княгині Ольги 1ст. Даремно!
В «Голосі України» я вже чотири рази писав про Крєпкіну, звертався з проханням про фінансову допомогу для написання книги про Крєпкіну до багатих людей, до народних депутатів (серед яких є мільйонери і мільярдери), особисто звертався до Віталія Кличка, до Андрія Парубія. Даремно!
Ніхто не відгукнувся.
В останню дорогу на байковому кладовищі (біля крематорію) Віру Крєпкіну проводжали аж …сім чоловік—онука Катя та знайомі. Не спромагалися бути присутніми представники КМДА, Мінмолодьспорту, НОК України, ДСТ «Локомотив», якому вона вірою і правдою служила все своє спортивне і трудове життя. Н е с п о р т и в н о, пани чиновники від спорту! Ганебно.
У Вікіпедії була стаття «о человеке, который недавно умер» (на російській мові) про Віру Крєпкіну з прикрими помилками: неправильно вказано день народження, та по-батькові, місто, де народилася Віра, ім’я керівника Держкомспорту СРСР Романова, про хворобу Боткіна. Соромно за автора, який готував ту статтю.
