7 вересня 2025 року, у неділю, в ошатних стінах кірхи Святого Павла знову ожила музика епохи Бароко. Традиційний вечірній концерт зібрав поціновувачів високого мистецтва, подарувавши їм неповторну атмосферу гармонії, шляхетності та духовної піднесеності.
Програма під назвою «Музика бароко» стала справжнім святом для слухачів. На сцені виступили відомі майстри — заслужена артистка України Олена Єргієва (скрипка) та Вероніка Струк (клавесин). Їхнє тонке музичне відчуття та віртуозна майстерність створили справжнє диво — у поєднанні звуків старовинних інструментів ожили століття, а кожен твір зазвучав так, наче народився просто тут і тепер.
Вечір відкрила Інвенція Ф.-А. Бонпорті, наповнена граційністю та легкістю. Зворушливе Адажіо Б. Марчелло пролунало як тихе зізнання у коханні, яке торкнулося найпотаємніших струн душі. Блискуче Аллегро Дж. Фіокко додало енергії та радості, захопивши слухачів яскравими барвами.
Справжнім відкриттям стала Фантазія для клавесина Г.-Ф. Генделя, де Вероніка Струк розкрила усю глибину цього інструмента. У дуеті зі скрипкою Олени Єргієвої прозвучала й Соната №4 Ре мажор Генделя, сповнена величі й ніжності водночас.
Не менш вражаючою була Фантазія Г.-Ф. Телемана для скрипки соло — у виконанні Єргієвої вона стала справжнім монологом інструмента, де звучали і драматизм, і світла надія.
Вечір прикрасили й рідкісні перлини — дві сонати для клавесина Вільяма Гершеля, що здивували слухачів витонченістю, а також відомий Менует Л. Боккеріні, який зазвучав особливо святково.
Фінальні акорди концерту належали генію Антоніо Вівальді. Його Концерт ля мінор і всесвітньо улюблена «Осінь» із циклу «Пори року» стали справжньою кульмінацією вечора — глибокою, барвистою, сповненою розкоші барокового звучання.
Ведуча концерту Ельвіра Паламарчук вишукано повела слухачів крізь усю програму, додаючи до музики яскравий історичний та емоційний контекст.
Цей вечір у кірсі Святого Павла став не лише концертом, а справжньою подорожжю у часі. У кожній ноті відчувалася велич барокової епохи, її пристрасті, краса та величезна любов до життя. Публіка довго не відпускала музикантів, нагороджуючи їх гучними оплесками та вдячними вигуками.
«Музика бароко» у кірсі знову підтвердила: справжнє мистецтво не має віку — воно вічне, як людська душа, що прагне краси й гармонії.
