10 травня в залі Музею Причорноморських німців, що знаходиться поруч з Одеською кірхою відбулась незвичайна подія, а саме довгоочікувана прем’єра вистави театру «Дев’ять муз» «Дитинство Шопена, або іменини пана Миколая». Цей спектакль був створений за підтримки громади Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України та став подією, яка глибоко схвилювала всіх присутніх — членів парафії, друзів театру та численних поціновувачів сценічного мистецтва.
Це була не просто театральна постановка — це була справжня магія мистецтва, музики та щирих людських почуттів. Жива, емоційна подорож у світ дитинства генія, де народжується велика музика і формується велика душа.
Вистава надзвичайно тонко й проникливо розкриває лише один день із дитячих років Фридерика Шопена, але в цьому дні — цілий всесвіт. Юний Фрідерик у виконанні Павла Турецького постає перед глядачами напрочуд живим, щирим і світлим: талановитим хлопчиком із багатою уявою, тонкою душею та безмежною любов’ю до музики.
Акторові вдалося передати не лише музичну обдарованість майбутнього композитора, а й його внутрішню вразливість, дитячу безпосередність та жагу до творчості.
Особливу атмосферу тепла і родинного затишку створили жіночі образи — життєрадісна та чарівна тітка Зуска у виконанні Аліси Кочмар та кумедна, але надзвичайно мила Гувернантка, яку зіграла Тетяна Крупнік. 
Саме завдяки таким персонажам сцена наповнювалася живими емоціями, гумором і душевністю. Дуже природно та органічно виглядали юні актори — Поліна Ламнова, Варя Береславська та Ніколь Немировська, які зворушливо передали дитяче сприйняття складного і тривожного світу дорослих.
Надзвичайно сильним драматичним пластом вистави стала тема свободи та долі Польщі. Розмови дорослих про можливість повстання проти влади Російської імперії звучали гостро й актуально, викликаючи у залі особливий емоційний відгук.
Молоді ліцеїсти у виконанні Марка Коваля, Вані Просвєтова та Яріка Осадчука щиро і палко висловлювали свої думки про боротьбу за свободу, а дорослі персонажі — професор Миколай Шопен (Віктор Турецький), пан Лінде (Олексій Рубан), пані Лінде (Юлія Мартинова) та композитор Войцех Живний (Михайло Крупник) — вели складний і глибокий діалог про ціну незалежності та людського життя.
Особливого символізму виставі надала фраза юного Фрідерика: «Залишати батьківщину — то остання справа!» Саме в цих словах звучить трагічна іронія майбутньої долі композитора, якому судилося залишити Польщу, але прославити її на весь світ своєю музикою. Постановка дуже тонко підводить глядача до думки, що мистецтво інколи здатне зробити для нації не менше, ніж зброя.
Неймовірно красивим і поетичним став образ Музи Мазовії — тендітної провісниці майбутнього. Саме вона відкривала перед глядачами трагічні картини польського повстання 1830–1831 років. Хореографічні сцени у постановці Айї Перфільєвої вражали пластикою, емоційною силою та глибиною. Її танець Польщі, що бореться і страждає, став одним із найсильніших моментів вистави.
Окремого захоплення заслуговує музичне оформлення постановки. Полонез фа-дієз мінор Фредерика Шопена у виконанні Сергія Школьника прозвучав справжнім голосом душі Польщі — величним, трагічним і сповненим болю та надії водночас. Музика у виставі не просто супроводжувала дію — вона жила, дихала і ставала окремим героєм постановки.
Величезна заслуга у створенні цього яскравого сценічного полотна належить авторці сценарію та режисерці Наталії Романовській, яка змогла поєднати історичну драму, родинну теплоту, філософські роздуми та тонкий ліризм у єдине художнє ціле. Вишукані костюми Людмили Шевченко, хореографія Айї Перфільєвої та хормейстерська робота Олесі Юріної створили справді цілісний і високохудожній сценічний світ.
Прем’єра вистави «Дитинство Шопена, або іменини пана Миколая» стала справжнім святом театру, музики та духовності. Театр «Дев’ять муз» ще раз довів, що здатен створювати постановки високого мистецького рівня, які не лише захоплюють красою, а й змушують думати, співпереживати та берегти духовні цінності. Це була подія, після якої глядачі виходили зі світлом у серці та глибоким відчуттям дотику до справжнього мистецтва. 
